Норми права можуть бути реалізовані по-різному: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів і без останніх. Конкретна форма реалізації правових норм залежить від особливостей їх гіпотез і диспозицій, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують правові норми. У цьому зв'язку на основі певних їх ознак (критеріїв) можуть виділятися різні форми реалізації норм права.

3.1. За суб’єктами реалізації норм права

За суб’єктами реалізації правових норм розрізняють реалізацію фізичними та юридичними особами.

Реалізація права фізичними особами поділяється на реалізацію людьми в залежності від їх правового статусу (іноземцями, громадянами, особами без громадянства).

Реалізація юридичними особами передбачає реалізацію правових норм підприємствами, установами та організаціями державної, колективної та приватної форми власності. Окремо доцільно розглядати реалізацію норм права органами державної влади та місцевого і регіонального самоврядування та управління. Тут виділяють реалізацію норм права Президентом, Парламентом, органами виконавчої влади, органами прокуратури, суду, слідства та ін.

3.3. Основні форми реалізації правових норм, їх характеристика

Найбільш значущою є поділ форм реалізації норм права на основі характеру дій праворелізуючих суб'єктів. На цій підставі розрізняють такі форми їх реалізації: додержання, виконання, використання та застосування правових норм.

3.3.1. Дотримання норм права

Додержання норм права - це форма реалізації норм права, за якої суб'єкт не вчиняє дій, заборонених приписами права.

При додержанні правових норм поведінка суб'єкта узгоджується з нормами-заборонами, тобто реалізуються забороняючі норми права. Інакше кажучи, сутність додержання норм права полягає в тому, що суб'єкт додержується правових заборон, тобто утримується від порушення заборон, які містяться в тих чи інших правових нормах. Додержання норм права здійснюється пасивною поведінкою суб'єктів: вони не чинять дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб додержуються правових заборон.

Прикладом додержання норм права може слугувати утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу.

3.3.2. Виконання норм права

Виконання норм права - це форма їх реалізації, за якої суб'єкт виконує дії, до вчинення яких його зобов'язують приписи норми права.

Шляхом виконання реалізуються зобов'язуючі норми права, що знаходить свій вираз у діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язуючого припису права. Виконання норм права здійснюється актив-, ною поведінкою суб'єктів: вони чинять дії, до яких їх зобов'язують приписи правової норми, тобто виконують покладені на них правові обов'язки.

Прикладом виконання норм права може бути неухильне виконання працівником своїх трудових обов'язків, що випливає з вимог трудового законодавства.

3.3.3. Використання норм права

Використання норм права - це форма реалізації норм права, за якої суб'єкт відповідно до своїх інтересів і потреб використовує права, надані йому відповідно до приписів правових норм, що знаходить свій вираз у здійсненні тими чи іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права.

Шляхом використання реалізуються уповноважуючі правові норми.

Використання норм права може здійснюватись як активною (коли повноваження полягає у праві здійснювати певні дії, наприклад, при реалізації права обирати депутатів парламенту), так і пасивною (коли повноваження полягає у праві не робити певних дій, наприклад, при реалізації права на відпочинок) поведінкою суб'єкта.

Слід зазначити, що існують суттєві особливості у використанні норм права індивідами та державними органами і їх посадовими особами.

Оскільки шляхом використання реалізуються уповноважуючі норми права, тобто щодо індивідів фактично йдеться про реалізацію їх суб'єктивних прав, то суб'єкт сам вирішує, використовувати суб'єктивне право, що йому належить, чи утриматися від цього. Тому, на відміну від додержання і виконання норм права, які для індивіда можуть бути як добровільними, так і примусовими, використання ним норм права може бути тільки добровільним. Тому за невикористання своїх прав (а, значить, і уповноважуючих норм) індивід не може притягуватися до будь-якої юридичної відповідальності [13, c. 129].

Інакша картина вбачається при використанні норм права, що визначають їх повноваження, державними органами та їх посадовими особами. Якщо вирішення певного питання віднесено до компетенції даного органу держави або посадової особи, то вони зобов'язані це зробити незалежно від свого бажання. Так, відповідно до чинного законодавства право тлумачити Конституцію України є виключним правом (повноваженням) Конституційного Суду України. У передбачених законодавством випадках і при виконанні необхідних процедур Конституційний Суд не може відмовити у тлумаченні Основного Закону і зобов'язаний використати відповідні свої повноваження. Таким чином, діяльність державних органів та їх посадових осіб по використанню норм права (реалізації своїх повноважень) є не лише їх правом, але й обов'язком. Тому відсутність у передбачених законодавством випадках діяльності державних органів (їх посадових осіб), спрямованої на використання певних правових приписів, є правопорушенням і повинно мати своїм наслідком притягнення до юридичної відповідальності.

Реалізовувати норми права у формі їх додержання, виконання і використання можуть як індивіди, так і їх об'єднання, а також державні і недержавні організації та їх посадові особи.

4. ЗАСТОСУВАННЯ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА

В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права — правовий звичай, нормативний договір — малорозповсюджені в республіці, а правовий прецедент