узгоджуються дії, вчинки людей з правовими приписами чи не узгоджуються. Це ж стосується і діяльності різних державних і недержавних органів і організацій, а також видаваних ними юридичних актів.
Разом з констатацією факту правомірності поведінки є всі підстави говорити про різний ступінь її відносно того або іншого діяння. Критерієм визначення ступеня правомірності служить міра відповідності дій людей закладеним в нормах права еталонам поведінки.
Таким чином, правомірну поведінку можна визначити як таку поведінку людей, яка повною мірою узгоджується зі всіма вимогами норм права.
З поняттям правомірної поведінки тісно пов’язана реалізація норм права. Аналізуючи цей феномен юридичної науки, необхідно розглядати його у двох значеннях.
По-перше, реалізація права – це визначений, чітко обумовлений процес здійснення правових приписів, як втілення цих приписів у поведінці людей. У цьому випадку реалізація виступає як «така поведінка суб'єктів права, в якій втілюються приписи правових норм (правомірна поведінка), практична діяльність людей по здійсненню права і виконанню юридичних обов'язків». Іншими словами, реалізація права – це втілення у вчинках людей тих вимог, які в загальній формі виражені в нормах права, як конкретний прояв процесу правового регулювання. Це найбільш поширене уявлення про реалізацію права.
По-друге реалізація права – не тільки процес або зовнішній прояв процесу правового регулювання, але і як його кінцевий результат. У даному аспекті реалізація права визначається як досягнення повної відповідності між вимогами норм здійснити певні вчинки або утриматися від їх вчинення і результатами дій, що фактично настали. Під реалізацією права розуміють також втілення приписів юридичних норм в життя шляхом правомірної поведінки суб'єктів суспільних відносин (державних органів, посадових осіб, громадських організацій і громадян).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В. Цвік, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
Кельман М.С. Теорія права. Навч. посіб. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 382 с.
Котюк О.В. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996.
Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с.
Основы теории государства и права / Под ред. А.С.Пиголкина. - М.: Юрид. литература, 1988. - 378 с.
Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учебн. пособ. – Харьков: Консум, 1998.
Проблемы общей теории права и государства: Учебн. для вузов. / Под общ. ред. Ппроф. В.С. Нерсесянца. – М., 1999.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. К., - 1994.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с.
Теорія государства и права / Под. ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1985.
Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2000. – 776 с.
Теорія держави і права: Навч. посіб. /автор-укладник Кравчук М.В. – Тернопіль, 1999.
Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.