В кримінальному законодавстві відсутнє визначення поняття рецидиву злочинів. Разом з тим встановлення поняття рецидиву, його обов'язкових ознак має величезне практичне і теоретичне значення для кваліфікації і призначення покарання, для організації боротьби із злочинністю, оскільки форми і методи попередження рецидивної злочинності, виправлення і перевиховання злочинців, є багато в чому специфічні.

Слово рецидив (латинське - recidivus) запозичено із медицини, де воно означає захворювання після лікування, тобто поновлення хвороби після її лікування. При детальному перекладі слово “рецидив” означає “що відновлюється ”, “ повторюється ”

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.(ст. 34 КК )

1. Рецидив злочинів виникає у випадках, коли особа, яка раніше була засуджена за вчинення умисного злочину, вчиняє новий умисний злочин, маючи незняту, непогашену у встановленому законом порядку судимість за попередній злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК.

Злочини, вчинені за умов, визначених у ст. 34, є рецидивом як у випадках, коли винний вже відбув покарання за попередній злочин, так і у випадках, коли новий умисний злочин вчинено особами, які звільнені від відбування покарання або яким невідбуту частину покарання замінено більш м’яким покаранням на підставі ст. ст. 75, 79, 81, 82, 83, 85.

2. Деякими статтями Особливої частини КК (зокрема ст.ст. 133, 164, 165, 201) рецидив тотожних злочинів (так званий спеціальний рецидив) передбачено як кваліфікуючу вчинення злочину обставину. Ця обставина як правило формулюється шляхом вказівки на вчинення відповідного злочину “особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею” або іншим подібним чином.

Якщо рецидив законом не визнається кваліфікуючою ознакою відповідного злочину, то він може бути врахований як обтяжуюча покарання обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67).

3. КК 2001 р. не передбачає інституту визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Особи, визнані особливо небезпечними рецидивістами у період дії КК 1960 р., нині такими не є (п. 9 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК). Це означає, що щодо них скасовано всі обмеження та несприятливі правові наслідки, які були пов’язані з фактом визнання їх особливо небезпечними рецидивістами.

4. Не можуть вважатись рецидивом випадки, коли судимість за попередній злочин (злочини) було погашено або знято.

В кримінальному праві рецидив - вчинення нового, другого злочину після засудження за перший, попередній. Без засудження особи за попередній злочин немає рецидиву. Це може бути повторність чи сукупність злочинів.

Рецидив і повторність явища, які часто збігаються:

- рецидив - особливий вид повторності при наявності засудження за попередній злочин, наприклад, крадіжка після засудження за грабіж буде повторністю і рецидивом;

- всякий рецидив - це повторність, але не всяка повторність це рецидив, наприклад, при відсутності засудження за будь - який злочин.[19, c. 25]

Рецидив злочинів як окрема форма їх множинності характеризується такими специфічними ознаками:

1) злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

2) зазначені діяння вчиняються в різний час.

Як зазначалося, ці ознаки характерні як для повторності злочинів у власному розумінні слова, так і для рецидиву злочинів. Тому для "відокремлення" рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є ще одна ознака, а саме, — принаймні за один із попередніх злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість [11, с. 19-21].

Із урахуванням цих ознак рецидив злочинів можна визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів.

Уже зазначалося, що у багатьох випадках одні й ті самі формулювання кримінального законодавства України охоплюють як повторність злочинів у власному розумінні слова, так і рецидив злочинів

Ознаками, що характеризують лише рецидив злочинів, є:

1. Вчинення злочину "особою, раніше судимою" за даний злочин;

2. Вчинення злочину "особою, раніше судимою" за даний чи однорідний злочин [18, c. 11].

Як і при регламентації інших форм множинності злочинів, чинне кримінальне законодавство України має ряд недоліків і щодо відображення рецидиву злочинів. Усунення цих недоліків і таким чином вдосконалення кримінального законодавства в частині, що стосується рецидиву злочинів, зокрема, передбачає:

1) визначення поняття рецидиву злочинів у межах окремого інституту Загальної частини КК "Множинність злочинів". При цьому бажано однозначно вирішити дві проблеми: а) з якого часу особа вважається судимою — з моменту її засудження судом першої інстанції чи з моменту вступу вироку в законну силу; б) чи може утворювати рецидив злочинів наявність в особи судимості за необережний злочин, а так само факт вчинення судимою особою нового необережного злочину;

2) регламентацію основних кримінально-правових наслідків, які тягне рецидив злочинів;

3) спрощення підстав визнання особи небезпечним (особливо небезпечним) рецидивістом, зокрема, прив'язку кількості судимостей до класифікації злочинів за ступенем тяжкості;

4) систематизацію окремих проявів рецидиву злочинів як у Загальній, так і в Особливій частинах КК з уніфікацією відповідної термінології [14, c. 38].

Для відображення рецидиву при кваліфікації злочинів, у принципі, характерні такі самі варіанти, як і для повторності злочинів у власному розумінні слова. Не повторюючи докладно ці варіанти, наведемо по кожному з них приклади, які стосуються саме рецидиву злочинів.

1. Рецидив злочинів фактично не впливає на кваліфікацію — наприклад, заподіяння особою, що має судимість, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 102), умисне знищення чи пошкодження такою особою індивідуального (приватного) майна громадян (ст. 145), вчинення особою, яка має судимість, будь-якого необережного злочину.

2. Рецидив злочинів зумовлює остаточну кваліфікацію і тому безпосередньо відображається як у формулі кваліфікації, так