3. Рецидив злочинів не зумовлює остаточну кваліфікацію, але відображається у юридичному формулюванні звинувачення як одна з обтяжуючих обставин, що входить до юридичного складу відповідного злочину.

2.2. Види рецидиву

В літературі існують різні класифікації рецидиву.

Так, виділяють рецидив меш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності.

Таким чином на сьогоднішній день правомірно вести мову про такі види рецидиву злочинів:

загальний рецидив;

спеціальний рецидив;

пенітенціарний рецидив;

рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів [7, с. 10].

Загальний рецидив має місце у випадках вчинення будь-якого злочину особою, яка має непогашену або не зняту судимість за будь-який інший умисний злочин. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. При загальному рецидиві не має потреби, щоб новий злочин був однорідним або тотожним щодо раніше вчиненого. Даний вид рецидиву не впливає на кваліфікацію злочину, однак з позицій ст.67 п.1 розглядається як обтяжуюча обставина.

Спеціальний рецидив – скоєння особою, яка має судимість, нового тотожного або однорідного злочину тобто одинакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні Цей вид рецидиву має суттєве кримінально-правове значення, так як впливає на ступінь суспільної небезпеки діяння та особи і в ряді випадків на кваліфікацію, визначаючи особливо небезпечний вид відповідного злочину [23, c. 46].

З погляду з'ясування характеру рецидиву такий поділ навряд чи можна вважати вдалим. Річ у тому, що як загальний, так і спеціальний рецидив - категорії об'єктивні, не залежні від законодавчого формулювання кримінально-правової норми. Тим часом, чи відноситься та або інша повторність злочинів, у тому числі і рецидив, до кваліфікуючої обставини або не відноситься, залежить від волі законодавця, що враховує цілий ряд різного роду чинників. Якщо дотримуватися вказаної класифікації, то довелося б віднести деякі поєднання одних і тих же злочинів до різних видів рецидиву.

Вважається, що дана диференціація випадків рецидиву заснована на врахуванні методів кримінально-правової регламентації відповідальності рецидивістів. Зрозуміло, і такий критерій може бути покладений в основу розподілу рецидиву на види. Не можна визнати достатньо правильним розуміння загального рецидиву як вчинення будь-яких злочинів. При такому трактуванні по суті стирається відмінність між загальним поняттям рецидиву і спеціальним.

У зв'язку з цим більш правильним є розуміння загального рецидиву як вчинення особою після засудження різнорідного злочину. Під спеціальним рецидивом мається на увазі вчинення після засудження нового однорідного або тотожного злочину.

Ґрунтуючись на кількісних показниках злочинних діянь, що утворюють даний вид повторності злочинів, випадки рецидиву можна поділити на: простий (однократний) рецидив, коли злочин скоюється особою, засудженою раніше лише один раз і складний (багатократний) рецидив, коли скоюється новий злочин особою, раніше судимою двічі і більше. За інших рівних умов другий різновид рецидиву свідчить про більш високу суспільну небезпеку злочинної діяльності особи, а також, як правило, є об'єктивним виразом більшої стійкості антисоціальних настроїв індивіда, його антигромадської орієнтації.

При характеристиці суспільної небезпеки особи, що неодноразово притягується до кримінальної відповідальності, представляє інтерес її емоційна реакція на загрозу покарання. Для осіб вказаної категорії характерним є байдужість, що росте з кожним новим злочином, до загрози кримінально-правової репресії. Злочинець все з меншими, а нерідко без будь-яких вагань, йде на вчинення чергового злочину, бо стримуючі начала поступово гаснуть. Притупляються антикриміногенні мотиви не тільки етичного порядку, але і відчуття страху перед законом.

Отже, цілеспрямована і ефективна боротьба з рецидивною злочинністю вимагає ретельного аналізу, зокрема, кількісних показників співвідношення простого і складного рецидиву, а також змін, що відбуваються в їх співвідношенні.

За ступенем суспільної небезпеки злочинів, охоплюваних рецидивом, А.М. Яковлєв розрізняє рецидив тяжких і менш тяжких злочинів [29, с. 5]. Дана класифікація рецидиву, що ґрунтується на вказаному критерії, заслуговує уваги. Вона дозволяє, зокрема, глибше з'ясувати структуру і характер рецидивної злочинності. Не з'ясувавши співвідношення тяжких і менш тяжких злочинів в загальній масі рецидивних злочинів, не можна вірно оцінити і динаміку рецидиву. Разом з тим, правильне з'ясування картини рецидивної злочинності з урахуванням згаданих показників дозволяє розробити і запровадити в життя необхідні заходи по подальшому вдосконаленню форм і методів боротьби з рецидивною злочинністю.

Градація рецидиву залежно від ступеня тяжкості вчинених злочинів допомагає вірно оцінити відповідно і ступінь суспільної небезпеки особи. Звичайно, міра соціальної небезпеки останнього визначається не тільки ступенем тяжкості, злочинів, що утворюють рецидив, але й іншими чинниками (кількістю судимостей, характером вчинених злочинів, часом, що минув з моменту відбуття покарання до вчинення нового злочинного діяння і ін.). І це необхідно мати на увазі при організації боротьби з рецидивом. Проте, це ні в якому разі не виключає, а, навпаки, припускає необхідність точного визначення ступеня соціальної небезпеки злочинів, що входять в рецидив.

Говорячи про значення диференціації рецидиву при вказаній класифікації, слід зазначити, що вона допомагає з урахуванням ступеня суспільної небезпеки злочинця вирішити проблему індивідуалізації відповідальності рецидивістів.

Ступінь суспільної небезпеки злочинів, що входять в рецидив, може бути відображена також при підрозділі рецидиву залежно від форми вини: рецидив умисних злочинів, рецидив необережних злочинів, рецидив злочинів, довершених і умисне, і по необережності. Позитивна сторона такого розподілу