рецидиву полягає в тому, що вона дозволяє, як правило, судити не тільки про ступінь небезпеки злочинів, що становлять рецидив, але і певною мірою про інтенсивність антисоціальних властивостей суб'єкта. Разом з тим вказана класифікація не позбавлена і недоліків, які зводяться головним чином до того, що підрозділ рецидиву по формах вини не завжди може відобразити велику суспільну небезпеку умисних злочинів в порівнянні з необережними. В кожну з названих груп можуть ввійти злочини, однакові по ступеню небезпеки або перша група (умисні злочини) буде об'єднувати злочини менш тяжкі чим друга (необережні злочини) .
За ступенем суспільної небезпеки розрізняють рецидив пенітенціарний і особливо-небезпечний.
Крім спеціальних випадків впливу видів множинності на кваліфікацію злочинів та призначення покарання, Кримінальний кодекс України в ст.34 визначає загальні підходи до множинності злочинів, фіксуючи, що „Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним кодексом” [9, с. 153].
Отже, Кримінальний кодекс України 2001 року не передбачає інституту визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.
Тобто, особи, визнані особливо небезпечними рецидивістами у період дії КК 1960 р., нині такими не є (п. 9 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК). Це означає, що щодо них скасовано всі обмеження та несприятливі правові наслідки, які були пов’язані з фактом визнання їх особливо небезпечними рецидивістами.
Не можуть вважатись рецидивом випадки, коли судимість за попередній злочин (злочини) було погашено або знято.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОВТОРНОСТІ ТА РЕЦИДИВУ ЗЛОЧИНІВ
Повторність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України [3].
Стаття 35 КК України встановлює випадки, коли повторність та рецидив злочинів мають кримінально-правове значення. Ці види множинності злочинів враховуються при:
1) кваліфікації злочинів;
2) призначенні покарання;
3) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, а також від покарання у випадках, передбачених КК України [20, c. 278].
Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 45—48 КК [28, c. 241].
Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. 3 ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. 4 ст. 82).
Наявність рецидиву, пов’язаного із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. З ч. 4 ст. 82).
Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років ( п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 107).
За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин [21, c. 317].
Кілька слів хочу зазначити про сукупність злочинів, положення про яку зазначено Кримінальним кодексом України. Так, сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кримінального кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК України.
Якщо особою вчинено два або більше передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких її не було засуджено, вчинене визнається сукупністю злочинів. Сукупність (а не повторність) існуватиме і у деяких випадках, коли особою вчинено два або більше злочини, передбачених різними частинами однієї статті КК, а саме тоді, коли різними частинами однієї статті передбачаються самостійні склади злочинів.
Сукупність злочинів може бути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність виникає, колії особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів. Наприклад, службова особа, яка одержала як хабар наркотичні засоби, однією дією вчиняє злочин, передбачений ст. 368, та злочин, передбачений ст. 131. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно, а також г) наявність всіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК, Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома діями вчинила два або більше злочинів. Кожен із злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК. Сукупністю слід вважати і ті випадки, коли один або й усі