Злочин, вчинений у співучасті, обов'язково повинен бути умисним. Це законодавче уточнення припинить дискусії з боку окремих вчених, які відстоювали позицію про те, що співучасть можлива і в необережних злочинах.

Співучасть у злочині може мати місце на стадії готування до злочину, при замаху на злочин і, звичайно, в закінченому злочині. Підключення до вчинення злочину нових співучасників можливе лише до моменту закінчення злочину. Для цього важливо чітко визначити момент закінчення окремих видів злочинів, на що звернена увага в коментарі до ч. 1 ст. 13. Слід додати, що в продовжуваних злочинах співучасть можлива на протязі всіх актів злочинної поведінки до закінчення останнього запланованого злочинного діяння. В триваючих злочинах приєднання співучасників можливе на протязі виконання конкретного складу злочину до його до закінчення, що пов'язується із явкою з повинною, спливом строків давності.

Відсутність однієї з названих об'єктивних ознак тягне за собою і відсутність співучасті.

4. Суб'єктивні ознаки співучасті включають:—

наявність умисної вини у всіх співучасників злочину;—

взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного з них;—

усвідомлення кожним співучасником спільного характеру діяння і своєї ролі в ньому;—

бажання настання суспільно небезпечних наслідків або свідоме їх припущення.

Аналіз вказаних суб'єктивних ознак співучасті дає підстави для висновку, що у всіх співучасників повинна бути умисна форма вини. Між тим вид умислу може бути різним. Наприклад, психічне відношення особи до факту приєднання до злочинної діяльності інших осіб, чи до збудження у них бажання вчинити злочин може характеризуватись лише прямим умислом. Тобто співучасть у злочинах з формальним складом може здійснюватись лише з прямим умислом. Інша справа — відношення співучасників до наслідків, які настали від злочинних дій. Тут може мати місце як прямий, так і непрямий умисел. Тому в матеріальних складах злочинів умисел співучасників, у залежності від обставин справи, може бути як прямим, так і непрямим.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони співучасті є поінформованість співучасників про те, що в злочині приймають участь й інші особи — суб'єкти злочину [10, c. 197]. Частіше всього співучасники поіменно знають всіх, хто приймає участь в злочині. Але не виключені випадки, коли окремі співучасники конкретно не знають, хто ще приймає участь в злочині. Важливо, щоб вони усвідомлювали, що у вчиненні злочину приймають участь й інші особи, і знали яку конкретну роль ці особи виконуватимуть. Важливо, щоб співучасник усвідомлював, що злочин виконується не тільки ним, а й іншими особами. Співучасник повинен також усвідомлювати, що крім нього, у вчиненні саме цього, а не якогось іншого злочину, приймають участь співучасники [11, c. 210].

За наявності умисної форми вини (при прямому чи непрямому умислі) такі складові суб'єктивної сторони, як мотив і мета можуть бути у співучасників різними і не співпадати. Наприклад, найманий вбивця іде на вчинення злочину з корисливих мотивів, отримуючи за це відповідну плату. Замовник наймає виконавця вбивства для того, щоб позбутися потерпілого у зв'язку з виконанням останнім службового або громадського обов'язку. При цьому виконавець може і не знати, якими мотивами керувався замовник і яку мету переслідував. Однак всі складові співучасті тут в наявності, — як об'єктивні, так і суб'єктивні. В залежності від мотивів та інших обставин не однаковою буде лише кваліфікація їх дій.

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ

У теорії кримінального права виділяються форми співучасті. В законодавстві вони знайшли відображення, але спеціально не виділені в якості форм. Є дві підстави для поділу співучасті на форми. Перша підстава — це виконання співучасниками об'єктивної сторони вчинюваного злочину. Друга підстава — це наявність або відсутність між особами попередньої домовленості на вчинення злочину.

За характером виконання об'єктивної сторони складу злочину виділяють просту форму співучасті і складну.

Проста форма має місце тоді, коли при вчиненні злочину відсутній розподіл ролей. Всі співучасники виконують об'єктивну сторону складу злочину. Це так зване співвиконавство, на що є посилання в ч. 2 ст. 27 [11, c. 211].

Складна форма співучасті передбачає розподіл співучасників у залежності від ролей які вони виконують. У цьому випадку крім виконавців є й інші співучасники, зокрема організатор, підбурювач і пособник. Одні злочини вчиняються за участю всіх перелічених співучасників, інші — при наявності двох чи трьох співучасників. Наприклад: організатор і виконавець; організатор, підбурювач, виконавець тощо. Для складної форми співучасті необхідно, щоб було хоча б два види співучасників з числа перелічених в ст. 27.

Друга підстава для поділу співучасті на форми є наявність або відсутність між особами попередньої домовленості на вчинення злочинів. Форми цієї співучасті знайшли відображення в ст. 28.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім