Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові, аналогічні сформульованим у ст. 17.

Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання (ч. 2 ст. 66).

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до компетенції яких віднесено обов’язок попереджувати і припиняти злочини. Такими органами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відповідного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який перебуває при виконанні службових обов’язків (черговому по відділу міліції, дільничному інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо) [22, c. 41].

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до інших органів державної влади, крім тих, до обов’язку яких входить попередження і припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об’єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і організацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом’якшує покарання (див. п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 66).

Особливістю добровільної відмови пособника е те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусуненні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

ВИСНОВКИ

Отже, аналізуючи положення чинного Кримінального кодексу, ми зайвий раз переконуємось у тому, що наявні всі підстави, які дозволяють виділити особливості відповідальності за злочини, вчинені у співучасті, у самостійний інститут Кримінального права України. Особливу увагу при цьому слід приділяти таким формам співучасті як організована група та злочинна організація. Поряд з іншими формами вони становлять найбільшу суспільну небезпеку, оскільки характеризуються такими ознаками, як стійкість, організованість, ієрархічність. Практично завжди учасники таких груп та організацій добре озброєні та мають “своїх людей” у владних структурах. Викрити злочини, вчинені у такій формі співучасті до кінця, тобто притягнути всіх причетних до неї осіб, практично неможливо.

Все це зумовило необхідність окремого правового закріплення правових підстав кримінальної відповідальності в залежності від форми співучасті, чого не було у попередньому Кримінальному кодексі. Це звичайно значне досягнення не тільки законодавців, але й науковців, які на теоретичному рівні розробили та узагальнили положення даного інституту Кримінального права. Однак, на думку автора даної роботи, життя вноситиме свої корективи. Виникатимуть нові ознаки та форми співучасті, що у свою чергу вимагатиме удосконалення існуючих та розробку нових концепцій відповідальності за цей спосіб вчинення злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нормативні акти

Кримінальний кодекс України в редакції від 5 квітня 2001 року.

Кримінальний кодекс Української РСР в редакції від 1960 року.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р.

2. Науково-методична література

Белогриц-Котляревський Л.С. Учебник русского уголовного правою К-С-Пб. – Х, 1903. – С. 205.

Бурчак Г.Ф. цит.роб.Учение о соучастии... - С. 58.

Владимиров Л.Е. Учебник русского уголовного права. Общая часть: -Харьков, 1889. – С. І08-109.

Кистяковский А.Ф.Элементарный учебник общего уголовного права.-К., 1891 -С.529.

Кримінальне право України.