КУРСОВА РОБОТА

на тему: “Злочин: поняття та класифікація”

ЗМІСТ

Стр.

ВСТУП 3-4

РОЗДІЛ 1. ЗЛОЧИН ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ 5-12

РОЗДІЛ 2. ВІДМІННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ВІД ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ 13-19

РОЗДІЛ 3. ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ОЗНАКИ 20-31

3.1. Поняття злочину 20-24

3.2. Ознаки злочину 25-31

РОЗДІЛ 4. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ 32-36

4.1. Класифікація злочинів за ступенем тяжкості 32-33

4.2. Класифікація злочинів за іншими критеріями 34-36

ВИСНОВКИ 37-38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39-42

ВСТУП

Актуальність теми. Поняття злочину є однією з ключових категорій кримінального права. Для здійснення задач охорони інтересів, що захищаються кримінальним правом, та стоять перед кримінальним законодавством, необхідне точне визначення поняття злочину. Дійсно, без нього неможливо уявити існування всієї науки кримінального права, оскільки за допомогою нього дається відповідь на те, які діяння є незаконними, які умови необхідні, щоб визнати діяння злочином, а особу, яка вчинила його, – злочинцем, які злочинні дії більш небезпечні для суспільства, які менш. На даному етапі розвитку нашої держави, коли ми прагнемо стати частиною цивілізованого демократичного світу, це необхідна перебудова всієї правової системи в цілому, та кримінального права зокрема. Кримінальне право повинно бути захисником громадян, а не каральним знаряддям держави, а для цього поняття злочину, як ключової категорії кримінального права, повинно бути конкретним, заснованим на принципах справедливості і рівності всіх перед законом.

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів). Формальне визначення поняття злочину дається, зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як правило, є доктринальні визначення поняття злочину у зарубіжній теорії права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто - не тільки кримінальним) під загрозою покарання.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки.

Визначаючи поняття злочину, необхідно перш за все враховувати, що це соціальне явище, якому притаманні певні ознаки та властивості. Лише врахувавши їх можна дати вичерпну характеристику цього терміну та здійснити комплексний аналіз його рис та складових частин.

У юридичній науці на сьогодні відсутній єдиний підхід до вирішення цього завдання. Науковцями по-різному визначаються основні ознаки цього суспільно-небезпечного явища.

Враховуючи вищезазначене, метою роботи буде з’ясування суті та ознак злочину, відмінності від інших правопорушень та класифікація за різними критеріями, і перш за все, за його тяжкістю.

Об’єктом дослідження є охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини, порушення яких згідно його норм визнається злочинним

Предмет дослідження – злочин як соціальне явище та кримінально-правова категорія, законодавство, яке визначає його ознаки, що дозволяють відмежувати злочин від інших правопорушень, основні види злочинів згідно законодавства України.

Методологічну основу роботи склала сукупність сучасних методів і прийомів пізнання об’єктивної дійсності, котра поєднує як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються у роботі, представлені у вигляді єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовано логіко-семантичний метод (для визначення та поглиблення понятійного апарату “злочин”, “ознака”); метод порівняння (використовувався для зіставлення положень науки філософії соціології та кримінального права щодо визначення поняття “злочин”); структурний (застосовувався для дослідження системи основних ознак злочину). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень урегульованості у кримінальному законодавстві України поняття злочину та його основних ознак.

РОЗДІЛ 1. ЗЛОЧИН ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Злочини та їх сукупність (злочинність) - одна із найгостріших проблем суспільства. Результати опитувань громадської думки свідчать про те, що в багатьох країнах цю проблему ставлять на друге-третє місце після проблем економічного характеру. Такі факти зумовлюють необхідність детального вивчення злочину не тільки як повсякденного кримінально-правового явища, що карається тими чи іншими санкціями (репресіями), а й як явища соціального, яке має місце в конкретному соціумі та зумовлене певним причинно-наслідковим зв'язком

Слід зазначити, що будь-яке теоретичне дослідження неможливе без узагальнення та критичного осмислення наукового досвіду попередників, що дає змогу визначити певні закономірності в оцінці того чи іншого явища, а також методологічні вади, які перешкоджають адекватному розумінню процесів та явищ. Злочин як явище, що є породженням зла, розглядався практично всіма видатними мислителями. Навіть сьогодні їх унікальні погляди, витримавши випробування часом, є актуальними. Людство ніколи не мирилося з існуванням злочину, а тому до зазначеної проблеми була завжди прикута увага громадськості та науковців різних галузей знань Поняття «злочин» - не лише кримінально-правова, а й історична категорія. На сьогодні криміногенна ситуація в Україні досить напружена, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема реформування правоохоронної системи суспільства, яка створюється людьми для захисту від руйнівних сил, що виникають у процесі суспільного розвитку та згубно діють у протилежному прогресивному напряму руслі. Постає нова філософсько-правова проблема, якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то й юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу або на якомусь певному етапі остаточно