Слід зазначити, що на рівні філософсько-правової методологи злочин розглядається як соціальне явище в онтологічному співвідношенні сутнісних і належних основ світу. Аксіологія злочину виявляється через причини морального непідкорення людей стандартизованим нормам поведінки, закріпленим у законі, й доводить: якщо існує закон, то є й шляхи його порушення. Наявність закону вже свідчить про об'єктивну здатність людей до порушення соціально-юридичних норм [19, с. 7]. Норма заборони зумовлює можливість вчинення злочину і певним чином спонукає до нього. Як свідчать дані соціологічних досліджень, у кожному суспільстві завжди є особи, які за будь-яких умов будуть скоювати ті чи інші злочини і зрозуміло, що методи кримінально-правової репресії практично безсилі, вони припиняють злочин, але не змінюють свідомості, не сприяють усвідомленню злочинцем того, що злочин - це зло. Хоча й таке твердження апріорі не може бути універсальним.

Злочин - це індивідуальний, асоціальний акт, це посягання окремої людини на встановлений в суспільстві порядок відносин між людьми, колективами, між колективом і особистістю [9, с. 3]. При цьому злочин має не тільки соціальну чи економічну характеристику як небезпечне для суспільства діяння, а й біологічні, психологічні та інші якості [26, с. 22].

Філософські аспекти злочину як соціального явища характеризуються його антисуспільною спрямованістю і спричиненням руйнації, створеної людьми життєдіяльності. У предметних формах вчинення злочину закладені морально духовні сили зла, що постійно мімікризується, має утаємничений характер, паразитує на слабкостях людської натури, завжди удосконалюється, таким чином пристосовуючись та уніфікуючись із культурно-цивілізаційним процесом. Будь-який злочинець своїми злочинними діями руйнівним чином впливає на певні суспільні відносини, протидіє їх укріпленню та розвитку, підриває їх стан, змінює або знищує їх в конкретному суспільстві. Адже суспільство несе у собі зародки усіх злочинів, що мають бути вчинені, оскільки в ньому є умови, які сприяють їх розвитку, воно, так би мовити, готує злочини, а злочинність є лише засобом. Будь-який соціальний стан передбачає, відповідно, певну кількість та певний порядок проступків, які є необхідним наслідком його організації.

У літературі взаємозв'язок таких нормативно-ціннісних регуляторів, як мораль та право, висвітлюється в основному під кутом зору кримінально-правової проблематики. Дійсно з генетичної точки зору саме кримінально-нормативна регламентація людських вчинків і кримінальне переслідування найбільш тісно, у порівнянні з іншими підрозділами системи права, пов'язані з мораллю. Умови нормальної життєдіяльності людини потребують відповідальності за свої вчинки, спочатку виражаються в моралі. І лише пізніше в морально відпрацьованому вигляді сприймаються державою, в результаті чого утворюється правова «криміналістична частина» правової матерії - кримінальне право і пов'язані з ним правові підгалузі [2, с. 206].

Правові аспекти злочину також не розроблені досконало у правовій науці і часто мають суперечливий характер. Так, не вщухають гострі наукові дискусії щодо визначення об'єкта злочину. Одні вчені вважають таким суспільні відносини (В. Тацій, М. Коржанський), інші (С. Гавриш, Є. Фесенко) - правове благо. Існує також думка, що злочин завжди завдає шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам [7, c. 139]. В історії правової науки поняття злочину визначали по-різному. Можна виділити три визначення цього поняття [13, с. 75].*

формальне визначення - відображає юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння що передбачається законом як кримінальне каране;*

матеріальне визначення виділяє лише соціальну сутність злочину суперечність його певним соціальним цінностям (злочин – суспільно-небезпечне діяння);*

формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну та юридичну характеристику злочину (злочин – суспільно-небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння). Саме такий підхід характеризується глибокою соціальною сутністю і дає можливість ширше подивитися на злочин не тільки з формального юридичного боку, що визначається мовою кримінальне правового закону, а й з іншого - визначивши його причини та негативний вплив як на соціальний організм, так і на особу злочинця.

Зважаючи на викладене, пропонуємо таке визначення злочину як соціального явища, враховуючи філософсько-правові аспекти: «Злочин - це протиправна дія, яка знищує або порушує конкретні суспільні цінності (життя та здоров'я людини, відносини власності тощо) певного соціуму, за яку передбачено кримінальну відповідальність».

На нашу думку, таке визначення найбільш чітко характеризує злочин з філософсько-правових позицій. 3 одного боку, вказівка на конкретні суспільні цінності певного соціуму дає змогу проаналізувати злочин як соціальне явище, з іншого - вказівка на передбачену кримінальну відповідальність у разі його вчинення формалізує його правовими рамками.

Розуміння сутності злочину у філософсько-правовому аспекті дозволить попереджувати та мінімізувати такі антисуспільні дії, адже кримінально-правова категорія «злочин» у філософсько-правовому аспекті набуває світоглядних вимірів у контексті історичного становлення правового ставлення людини до світу в концептуальній системі “зло-злочин-злочинність” [19, c. 6].

Отже, злочин необхідно розглядати як багато аспектне, складне соціальне явище.

РОЗДІЛ 2. ВІДМІННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ВІД ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Злочин, як вид правопорушення, слід відрізняти не лише від малозначних діянь, а й від інших правопорушень, а як прояв суспільне небезпечної поведінки особи - слід відрізняти від інших видів людської поведінки.

Під правопорушенням розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія або