Розробленим проектом Концепції розвитку системи правосуддя в Україні на 2004–2014 роки поглиблюються демократичні засади здійснення правосуддя у вітчизняному судочинстві, визначено завдання подальшого розвитку системи правосуддя через призму реального забезпечення верховенства права і права кожного на справедливий судовий розгляд незалежним і неупередженим судом. Відповідно до принципу верховенства права людина, її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а судова процедура буде вважатися справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права та заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності та відкритості, обов’язковості виконання судових рішень. Проектом пропонується перелік засад ідеологічного значення, і серед них – принцип змагальності, “...що покладає на сторони обов’язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір та які мають значення для справедливого вирішення справи” [Концепція розвитку системи правосуддя в Україні на 2004–2014 роки. Проект: Центр політико-правових реформ. – К., 2003. – С. 5, 10–12, 24.].

Змагальний процес, як відомо, характеризується таким правовим статусом його основних учасників, який забезпечує виконання функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи не залежними один від одного суб’єктами процесу. А це означає, що в діяльності кожного з учасників не повинні бути наявними елементи не властивих йому функцій [Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посіб. для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. проф. Ю.М. Грошового. – Х.: Право, 2002. – С. 9., с. 9].

Статтею 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Засади змагальності сторін, разом зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, закріплено в п. 4 ч. 3 цієї статті. Зміст принципу змагальності найкраще передбачає наявність на всіх стадіях процесу рівноправних сторін і розподіл їх процесуальних функцій, тобто таку форму побудови кримінального процесу, в якій бере участь три сторони та за якої функції обвинувачення і захисту відокремлені від функції вирішення справи, тобто має місце розподіл функцій між суб’єктами (сторонами), що користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, а судом створюються умови для реалізації (здійснення) наданих їм прав та виконання сторонами їх процесуальних обов’язків (стст.16-1, 261 КПК України). Змагальність є одним з елементів методу правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінального судочинства. Поєднання в повноваженнях однієї сторони функцій обвинувачення і вирішення кримінальних справ є проявом реакційності судової системи держави та перетворює органи правосуддя на органи розправи [Маляренко В.Т. Кримінальний процес України. Стан та перспективи розвитку: Навч. посіб. – К., 2004., с. 1–5]. Поєднання в одній особі функцій судді, обвинувача і захисника суперечить всім законам психології. Змагальність сторін необхідна як гарантія реалізації принципу всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи і захисту, які є необхідними для повноцінного змагання у всіх стадіях процесу. Вона також є гарантією для утвердження законності і справедливості при винесенні судових рішень. Таким чином, для змагальності характерними є такі ознаки, як:

1) наявність двох протилежних сторін – обвинувачення на всіх стадіях кримінального процесу (ст.ст. 21, 45, 264, 262, 288, 289, 290 КПК України та ін.);

2) процесуальна рівність сторін, яка є гарантом реалізації ними прав та обов’язків, сприяє змагальності, стимулює саме активність сторін у дослідженні доказів, а не суду, що сприяє вирішенню спору та зобов’язаний вживати всіх заходів до викриття або виправдання підсудного (стст. 22, 253, 260, 299, 315-1 КПК України та ін.);

3) наявність незалежного від сторін арбітра в особі суду, який не має функцій сторін, виступає гарантом дотримання конституційних прав, керує процесом при розгляді справи, вирішує її по суті, будучи не зв’язаним думкою сторін [Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посіб. для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. проф. Ю.М. Грошового. – Х.: Право, 2002. – С. 9., с. 9].

Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти подання фактичного матеріалу. Змагальність, яка реалізується у визначеній законом процесуальній формі, спрямована на встановлення об’єктивної істини в більш повному обсязі та на більш повний та реальний захист прав людини і громадянина. Принцип змагальності в кримінальному процесі вже давно привертає увагу багатьох вчених-процесуалістів як в Україні, так і за кордоном, у тому числі й в Росії, але лише недавно він отримав конституційне закріплення в Україні. Ні в законі, ні в юридичній літературі принцип змагальності повною мірою не розкритий, а тому з цього приводу існує багато точок зору, якими на підтвердження своїх аргументів робиться наголос або на Статут кримінального судочинства 1864 року, або на досвід здійснення правосуддя в країнах англо-американського права. Не досягнуто одностайної думки в розумінні цього принципу і в науці українського та російського процесуального права. Незважаючи на те, що принцип змагальності в судочинстві загальновідомий, однак сьогодні у зв’язку з новими історичними умовами розвитку суспільства виникла нагальна потреба в його ґрунтовному переосмисленні з метою наповнення новим змістом цього поняття.

У вітчизняній науці не досягнуто уніфікованого підходу до поняття принципу змагальності в кримінальному процесі України.

Величезний внесок в розвиток теорії змагальності кримінального судочинства було здійснено радянським вченим-процесуалістом Строговичем М.С., який