По-перше, судді, як виступали в ролі обвинувача, а іноді і захисника, так і продовжують виступати в цій ролі.

По-друге, в самому суді присяжних вимога про рівність сторін і змагальності обмежується всього лише тим, що суддя не оголошує обвинувального висновку і не перший починає задавати підсудному питання. Роблять це, як правило, прокурор і захисник. У зв'язку з цим створюється тільки видимість того, що суддя є неупередженим арбітром, що спостерігає за змаганням сторін [Урсу Н. И. Принцип состязательности в судопроизводстве Мордавии // Прокурорская и следственная практика. – М., 1997 - № 1. – С. 45.].

Якщо в звичайному суді суддя як би формально відповідає за поставлені під його головуванням вирок, то в суді присяжних в нього розв'язані руки. Виправдувальний вердикт незалежних присяжних засідателів оскарженню не підлягає. Проте це не так і судді можуть безпосереднім чином впливати на зміст вироку. У зв'язку з цим, також як в звичайному процесі, суддя є як арбітром, так і зацікавленою стороною.

Подібна обставина багато авторів пояснює тим, що принцип змагальності проголошений у нас чисто формально, оскільки докази, так і в звичайному суді, забезпечує суд, а не сторони.

Принцип змагальності знаходить своє реальне втілення в судовому розгляді суду першої інстанції, на основі достовірно досліджених доказів, на основі яких виноситься вирок. В судовому розгляді сторони беруть участь у всіх судових діях, які проводяться судом. В умовах усності, гласності, безпосередності і незмінності сторони мають найбільш повні можливості для захисту своїх прав і законних інтересів. Саме в цій стадії кримінального судочинства сторони в судовому розгляді користуються рівними правами на пред’явлення доказів, участь в дослідженні доказів і висловлення своєї думки з приводу клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду.

Таким чином, принцип змагальності основний тягар по збиранню доказів, необхідних для встановлення істини у справі і справедливого вирішення, розподілив між обвинуваченням і захистом. В таких умовах функція правосуддя з вирішення справи стала в більшій мірі арбітральною ніж дослідницькою.

Принцип змагальності припускає активність і самостійність професійного судді в з'ясуванні і розв'язанні юридичних питань кримінальної справи. Тому суддя може, наприклад, за власною ініціативою знаходити допущені порушення закону і вживати заходи по їх виправленню або визнати юридично недійсними дії, вчинювані з порушеннями закону [Сейтназаров К.Р. Принцип состязательности и его реализация при рассмотрении судами уголовных дел: Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук. - К.: Киевский ун-т им. Т.Г. Шевченко, 1993. – С. 8.]. Суддя має право направляти кримінальну справу по результатах досудового слухання на додаткове розслідування для усунення допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону визнавати докази, отримані з порушенням закону недійсними, роз'яснювати учасникам процесу їх права і обов'язки і т.д.

ВИСНОВКИ

Змагальність кримінального судочинства - це складне соціально-правове явище, суть якого виявляється на мікрорівні, тобто на рівні кримінального процесу як регульованої системи кримінально-процесуальних відносин і кримінально-процесуальної діяльності, і на макрорівні, тобто на рівні кримінально-процесуального права як регулюючої системи правових норм, що упорядковують кримінально-процесуальні правовідносини і кримінально-процесуальну діяльність.

Суть змагальності полягає в рівності процесуальних статусів органів кримінального переслідування і особи, відносно якої є докази, що вказують на можливу причетність її до вчинення злочину.

Рівність процесуально-правових статусів вказаних суб'єктів означає рівність процесуальних можливостей по відстоюванню свого процесуального інтересу.

Суть змагальності на мікрорівні виявляється в тому, що вона є властивістю, що характеризує кримінальне судочинство в цілому, окремі його стадії або конкретні процесуальні дії, і виражається в рівності процесуальних статусів органів кримінального переслідування і обвинуваченого (підозрюваного, іншої особи, відносно якої є докази) як учасників відповідно всього кримінального судочинства в цілому, окремої його стадії або конкретних процесуальних дій.

Найкраще, на нашу думку правове закріплення цього принципу можна здійснити за допомогою таких положень:

Судочинство здійснюється на основі розподілу основних процесуальних функцій змагальності і рівноправності сторін обвинувачення і захисту.

Функції обвинувачення, захисту і вирішення справи по суті відокремлені один від одного і не можуть бути покладені на один і той же орган або одну і ту ж особу.

Обов’язок доказування, пред'явлення обвинувачення покладається на обвинувача.

Захисник зобов'язаний використати передбачені законом засоби і способи захисту підсудного.

При судовому розгляді сторонам забезпечується можливість активно відстоювати свої або права і інтереси. Суд створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і реалізації наданих їх законом прав.

Сторони під час судового розгляду користуються рівними правами на подання доказів, участь в дослідженні обставин справи, заявлення клопотань, висловлення думки з будь-якого питання, що має значення для справи, участі в судових дебатах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений Законом від 28.12.60 р. // [http://www.rada.gov.ua/].

Про Концепцію судово-правової реформи в України: Постанова Верховної Ради України від