Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Для них характерні: обмежене використання каналів культурної інформації та ставлення до неї лише як до одного із засобів заповнення вільного часу, а не як до джерела культурно значущої інформації. Причому найбільшу зацікавленість викликають низькосортні, порнографічні фільми, бойовики. Книжки читають не більше 10-20% обстежених підлітків.

Вивчення морально-психологічної та емоційно-вольової сфер неповнолітніх злочинців свідчить про те, що для них характерні послаблене почуття сорому, бездушне ставлення до почуттів інших осіб, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Виражене послаблення вольових якостей зафіксоване у 15-25% випадків. Тому підвалини їх асоціальної поведінки не у слабовіллі, а у негативній вольовій спрямованості особи [7, с. 235-237].

Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно виражених фізичних або психічних дефектів. Дослідники наводять різні дані. Однак порівняно з дорослою злочинністю осіб з психічними аномаліями серед неповнолітніх значно більше. Важливою є і та обставина, що психопатологічні риси неповнолітніх злочинців у більшості випадків не пов'язані зі спадковістю. У 80-85% випадків вони одержані внаслідок несприятливих умов життя і виховання. За вибірковими даними, лише 4% засуджених підлітків мали явно виражені психічні відхилення, що збігається з поширенням подібних порушень не тільки серед підлітків, а й серед дорослих осіб [6, c. 56].

Як соціальне обтяжуючі дефекти психофізіологічного та інтелектуального розвитку і стану неповнолітніх злочинців кримінологами зафіксовані:

- різні порушення психофізіологічного розвитку, які відбулися у період внутрішньоутробного розвитку, пологів, ранньому дитячому віці (зловживання матір'ю спиртними напоями, наркотиками в період вагітності, черепно-мозкові травми у дитинстві, загально-соматичні та інфекційні захворювання);

- явно виражені, починаючи з дитячого віку, нервовопатологічні риси характеру і патохарактерологічні реакції (крикливість, плаксивість, підвищена образливість, роздратованість, афектність, імпульсивність тощо);

- рання алкогольна неврастенія;

- фізичний і соціальний інфантилізм;

- виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вигляду, які компенсуються агресивною поведінкою;

- знижений рівень інтелектуального розвитку, що ускладнює сприйняття соціальної інформації та створює труднощі у спілкуванні з однолітками.

У переважній більшості випадків неповнолітні злочинці — це особи з антисоціальною спрямованістю і схильністю до стійких стереотипів антисуспільної поведінки. Випадково вчиняють злочини лише одиниці з них. Для більшості неповнолітніх злочинців характерні такі риси:

- демонстрація протягом тривалого періоду своєї зневаги до морально-правових підвалин суспільства і соціально-позитивного оточення;

- прояви вандалізму до матеріальних і культурних цінностей суспільства (написи на пам'ятниках, їх руйнування, пошкодження майна тощо);

- пристрасть до спиртних напоїв та наркотиків, азартних ігор;

- пропуски занять у школі, втечі з дому, навчально-виховних закладів, бродяжництво, жебракування, а то й вимагання;

- потяг до ранніх статевих зв'язків і виявлення статевої деморалізації;

- прояв навіть у безконфліктних ситуаціях агресивної поведінки;

- тероризування батьків та інших членів родини, провокація конфліктних ситуацій і сварок у сім'ї в разі обмеження їх антисуспільної поведінки;

- прояв агресії щодо законослухняних неповнолітніх, участь у бійках з іншими групами неповнолітніх за «володіння» територією свого місце проживання;

- потяг до задоволення матеріальних потреб шляхом вилучення матеріальних благ у більш слабких однолітків, які не здатні чинити належного опору [17, c. 72-75].

Всі ці особливості до злочинної поведінки неповнолітніх повинні бути досконало з'ясовані у процесі дізнання, досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх.

Аналіз особливостей особи неповнолітніх злочинців дозволяє констатувати, що криміногенні властивості розвинуті не у всіх неповнолітніх правопорушників однаково, і тут можна говорити про чотири основні типи неповнолітніх злочинців:

а) ті, що вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин і всупереч загальній позитивній спрямованості особи, — так звані випадкові злочинці;

б) ті, що вчинили злочин, потрапивши у певну життєву ситуацію, яка викликала реалізацію нестійкої загальної спрямованості особи, — «ситуативні злочинці»;

в) ті, що вчинили злочин внаслідок домінуючої негативної спрямованості особи, — ті, хто раніше вчиняв різного роду правопорушення, перебував на обліку в органах і службах у справах неповнолітніх;

г) ті, що вчинили злочин внаслідок сформованої стійкої антисуспільної спрямованості особи, яка обумовлює всю систему поведінки підлітка і є проявом його ставлення до соціальних цінностей [11, c. 227-228].

РОЗДІЛ 2. ВІК КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Важливою і невід'ємною ознакою суб'єкта злочину є вік осудної особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння. Зазначимо, що як теорія кримінального права, так і кримінальне законодавство різних правових систем, пов'язують із віком суб'єкта злочину настання кримінальної відповідальності. Приміром, згідно ст. 18 КК, кримінальній відповідальності підлягає особа, що вчинила злочин після досягнення встановленого законом віку (14 чи 16 років) [1].

Кримінальний закон не містить спеціальної норми, що визначає поняття віку, він тільки вказує на вікові межі настання кримінальної відповідальності.

Отже, виходячи з вимоги кримінального закону, випливає положення про те, що особа, яка не досягла встановленого законом віку, та вчинила злочинне діяння, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності і, таким чином, не є суб'єктом злочину.

Будучи однією з основ проблеми суб'єкта злочину, вік кримінальної відповідальності як у нашій державі, так і в багатьох країнах світу досить динамічний. Ця обставина, як видається, пояснюється, передовсім, волею законодавця, який виходить із відповідних історичних умов розвитку суспільства і кримінальної політики держави по боротьбі зі злочинністю на відповідних етапах його розвитку. При цьому, встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець враховує дані медицини, психології, педагогіки та інших наук, а також виходить з типових для більшості підлітків умов їхнього розвитку і формування на різних стадіях життєвого шляху [4, c. 175].

У літературі можна зустріти неоднозначні судження про вік особи і здатності її нести кримінальну відповідальність