“Правочини (угоди) як підстави виникнення цивільних правовідносин”

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ УГОД (ПРАВОЧИНІВ) 5

1.2. УМОВИ ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ 10

3. НЕДІЙСНІ УГОДИ (ПРАВОЧИНИ) 14

4. ВИДИ НЕДІЙСНИХ УГОД (ПРАВОЧИНІВ) 31

5. УМОВИ І СТРОКИ В УГОДАХ (ПРАВОЧИНАХ) 34

ВИСНОВКИ 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 37

ВСТУП

Поряд з іншими підставами виникнення цивільних правовідносин чинне законодавство України розрізняє правочин (угоду). В умовах ринкової економіки це, мабуть найбільш поширений спосіб набуття необхідних цивільних прав та обов’язків їх суб’єктами.

Правочини мають велике значення у народногосподарському житті країни.

Побудова ринкової економіки зумовлює посилення і розширення сфери застосування правочинів, у тому числі договорів. Товарно-грошовий характер відносин економічного обігу виявляється у тому, що реалізація товарів здійснюється тільки в результаті досягнутої згоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид правочину є такою згодою. У межах цієї згоди інтерес однієї сторони задовольняється лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони. Бажання однієї особи продати відповідний товар, а іншої його купити породжує спільний інтерес сторін в укладенні договору і його належному виконанні.

Укладаючи угоду (правочин) особа намагається досягти правового результату, який полягає у виникненні, зміні чи припиненні цивільних прав і обов’язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. Але досягнути таких результатів може лише правочин (правочин), що має належну юридичну силу. Для того, щоб правочин мала належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови, яким повинна відповідати така правочин (правочин). Законодавець чітко визначив вимоги, яким повинні відповідати ті чи інші види угод. У випадку їх порушення виникнення цивільних прав та обов’язків у сторін є неправомірним. Сама ж угода визнається недійсною.

Вказані питання є знайшли своє відображення у юридичній літературі. Науковці-процесуалісти по-різному визначаються поняття правочину, його риси та роль.

У зв’язку з цим метою роботи є з’ясування перш за все положення чинного Цивільного кодексу щодо поняття правочину як однієї з підстав виникнення цивільних правовідносин, їх класифікація, висвітлення основних вимог до укладення угод, умови визнання їх недійсними, строки та умови. Автор аналізує й порівнює приписи чинного цивільного законодавства з нормами Цивільного кодексу УРСР, досліджує наукові праці українських та російських цивілістів щодо основних проблем та недоліків правового регулювання інституту правочинів.

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ УГОД (ПРАВОЧИНІВ)

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК УРСР), а за новим ЦК України — правочини (ст. 203), тобто дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків [2].

Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочини — це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків [17, c. 168].

Наприклад, А. заповідав усе належне йому майно сину. Складаючи заповіт, А. вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав та обов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт і складає новий, за яким заповідає належне йому майно в рівних частках сину і дружині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самими змінює цивільні, спадкові права та обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом.

Продовжимо цей приклад. Заповідач А. знову анулює заповіт. За новим заповітом син і дружина позбавлені спадщини. В цьому разі заповідач вчинив односторонній правочин, спрямований на припинення спадкових прав та обов'язків сина і дружини за заповітом.

У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення правочинів. Але вчинення вольової правомірної дії не завжди означає вчинення правочину. Неповнолітній знайшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17-річний підліток, взяв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені особи, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встановити, змінити чи припинити для себе або інших цивільні права та обов'язки. У першому прикладі фізична особа допомагає розшукати володільцю загублений портфель, а в іншому особа виконує свій обов'язок з охорони державної власності. Інша справа, що вчинення подібних благородних, альтруїстичних дій за законом (незалежно від волі носіїв цих дій) зумовлює певні юридичні наслідки. У наведених прикладах йдеться про юридичні вчинки, які не є правочинами. У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вияв волі називається волевиявленням [15, c. 201]. Це суть правочину. Іноді для укладання правочину, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладення правочину позики необхідні не лише взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а й фактична передача майна, визначеного родовими ознаками.

Новий ЦК України (ст. 206) допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться про конклюдентні дії (від лат. conclude — укладаю, роблю висновок), тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти правочин. Торгова автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення укласти правочин: фізична особа опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну річ.

Мовчання визначається виявом волі укласти правочин у випадках, передбачених законом або договором. Новий ЦК України (ст. 783) виходить з того, що у разі продовження користування річчю після закінчення строку договору найму за відсутності заперечень з боку наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше визначений сторонами [19, c. 153]. Тут юридичного значення набуває факт відсутності