Новий ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину, якщо обома сторонами правочину є малолітні: у разі його недійсності застосовується двостороння реституція. У разі неможливості повернути майно в натурі його вартість відшкодовують батьки (усиновителі) чи опікун, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. Також є новим правило про правові наслідки недійсності правочину, укладеного малолітнім з особою віком від 14 до 18 років. У разі недійсності такого правочину застосовується двостороння реституція. За неможливості повернути майно в натурі відшкодовується його вартість. Якщо у неповнолітнього немає коштів, необхідних для відшкодування, їх виплату здійснюють батьки (усиновителі), піклувальники неповнолітнього за умови, що вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом право чину [2].

У новому ЦК України на відміну від ЦК УРСР 1963 р. одним з правових наслідків недійсності правочину, вчиненого недієздатною особою, є обов'язок дієздатної сторони компенсувати опікунові недієздатної особи моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічну хворобу або недоумство іншої сторони або могла припускати такий стан особи.

Правочини, укладені неповнолітніми за межами їх дієздатності і обмежено дієздатними особами за межами їх дієздатності, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів та піклувальників. У разі визнання правочину недійсним застосовуються такі самі правові наслідки, що й при недійсності правочину, вчиненого з малолітнім до 14 років (статті 223 й 224 нового ЦК України).

Трапляються випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій. Законодавець, враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними, визнається судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї права або інтереси, що охороняються законом, порушено [19, c. 131].

Для визначення наявності такого стану на момент вчинення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання правочину недійсним розглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

У разі визнання правочину недійсним застосовуються правові наслідки недійсності угод, вчинених малолітніми до 14 років (ст. 22 нового ЦК України).

Новий ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, передбачає обов'язок сторони, яка знала про стан особи у момент вчинення правочину, компенсувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину (ст. 225).

Зміст правочину визначається змістом волі сторін, а останній має відповідати змістові норм права. Інакше кажучи, в будь-якому разі, коли воля сторін у правочині не збігається зі змістом правових норм, є підстави говорити про те, що даний правочин суперечить вимогам права, а отже є протизаконним. Так, правочин, вчинений фізичною особою з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без згоди іншого з подружжя є протизаконним. Відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного подружнього майна може бути підставою для визнання недійсним правочину, коли судом встановлено, що сторони (сторона) у правочині діяли недобросовісно [5]. Інший приклад. Протизаконним є правочин, за яким фізична особа придбаває і розпоряджається всупереч вимогам закону предметами, що вилучені з обігу (військова зброя, порнографічна література, картини). Зазначений правочин є недійсним за законом — ст. 49 ЦК УРСР. В обох зазначених випадках воля учасників правочинів суперечить вимогам закону. Обидва правочини є недійсними, але правові наслідки їхньої недійсності різні. У першому випадку вчинення правочину призводить до порушення прав окремих осіб (одного з подружжя). Наслідком його недійсності є двостороння реституція, тобто поновлення сторін у попередньому майновому стані. У другому випадку вчинення правочину пов'язане з порушенням інтересів суспільства в цілому. У зв'язку з цим ст. 49 ЦК УРСР передбачає особливі наслідки недійсності такого правочину, а також його ознаки.

Застосування ст. 49 ЦК УРСР припускає встановлення об'єктивних і суб'єктивних факторів:

а) об'єктивно правочини, що підпадають під дію ст. 49, вчиняються на шкоду інтересам держави і суспільства, а саме з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

б) дії учасників правочину мають навмисний характер;

в) у разі виконання правочину і за наявності умислу в обох сторін все отримане сторонами за правочином стягується у дохід держави [3].

Досвід судової практики свідчить, що ст. 49 є недосконалою за структурою і змістом.

У ЦК України передбачена ст. 228, яка покликана виконувати функції ст. 40 і докорінно відрізняється від неї за назвою і змістом.

Актуальність включення ст. 228 до нового ЦК України зумовлює необхідність зробити деякі загальні зауваження.

Соціально-економічний стан сучасного суспільства в Україні породив помилкові уявлення про економічну вседозволеність. На цьому фоні частіше вчиняються правочини, які суперечать нормам Кримінального кодексу України. Йдеться про використання нелегальних (кримінальних) прибутків у легальній економічній сфері шляхом вливання інвестицій, спонсорської допомоги. Не меншу загрозу становить факт використання грошових коштів, добутих злочинними засобами в кредитно-фінансовій системі. Використання незаконних доходів відбувається через вчинення відповідних правочинів. Безперешкодне залучення