Дії службової особи комерційного банку, яка навмисно, за попередньою домовленістю з резидентом не передає у відповідні органи дані про перевищення конкретним суб’єктом термінів повернення в Україну виручки в іноземній валюті, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 КК України і ст. 207 КК України як пособництво ухиленню від повернення виручки в іноземній валюті і, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, ст. ст. 364, 368 КК України).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Наявність умислу може підтверджуватись вчиненням, зокрема, таких дій: внесення у зовнішньоекономічний контракт змін і доповнень вже після митного оформлення товару і неповідомлення про це уповноваженого банку; доручення іноземному партнерові перерахувати виручку в іноземній валюті на банківські рахунки третіх осіб; участь в тій чи іншій формі керівника підприємства—резидента, його родичів або інших близьких осіб у діяльності іноземного партнера, який не виконав взяте на себе згідно з укладеним договором зобов’язання; ліквідація підприємства-резидента до виконання ним своїх фінансових зобов’язань перед державою.

Якщо в діях особи вбачаються всі ознаки розглядуваного складу злочину, і при цьому приховування виручки в іноземній валюті виступає як спосіб приховування або заниження об’єкта оподаткування, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 212 КК України. У разі, коли валютна виручка, будучи в принципі об’єктом оподаткування, відображається у бухгалтерському і податковому обліку підприємства, але водночас умисно не повертається в Україну у встановлений законодавством термін, вчинене слід кваліфікувати лише за ст. 207 КК України.

Кваліфікуючими ознаками злочину ( ч. 2 ст. 207 КК України) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах, а особливо кваліфікуючою ознакою (ч. 3 ст. 207 КК України) — вчинення його в особливо великих розмірах.

Відповідальність за незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

Статтею 208 КК України (Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків) також передбачено, що:

1) незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а також валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи — караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до 2-х років, або обмеженням волі на строк від 2-х до 4 років, з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках;

2) ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, — караються позбавленням волі на строк від 3-х до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках.

Об’єкт злочину — встановлений законодавством порядок відкриття і використання за межами України валютних рахунків фізичних та юридичних осіб.

Предметом злочину є: 1) валютні рахунки фізичних осіб; 2) валютні рахунки юридичних осіб, що діють на території України. Вказані рахунки мають бути відкриті за межами України — у фінансово-кредитних установах, у т.ч. в банках іноземних держав.

Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та організаційно-правової форми — як суб’єктів підприємництва, так і юридичних осіб, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю (бюджетні установи, благодійні фонди, інші неприбуткові організації).

Рахунки фізичних осіб — резидентів України в іноземних банках, інших кредитних установах, а також філіях українських банків за межами України, відкриття і використання яких охоплюється процедурою ліцензування, можуть бути депозитними і поточними. Депозитними визнаються рахунки, які відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка і банком на відповідний у договорі строк зберігання коштів. Поточні рахунки використовуються особами для розміщення коштів до запитання і здійснення розрахунків за ними.

Об’єктивна сторона злочину проявляється у двох альтернативних формах: 1) незаконне відкриття зазначеними у диспозиції ст. 208 КК України особами валютних рахунків за межами України; 2) використання таких рахунків з порушенням порядку, встановленого законом.

Незаконне відкриття валютних рахунків фізичних або юридичних осіб за межами України означає передусім їх відкриття без відповідного дозволу НБ.

Індивідуальної ліцензії потребують операції по розміщенню валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття: 1) рахунків у іноземній валюті фізичними особами—резидентами на час перебування останніх за кордоном; 2) кореспондентських рахунків уповноваженими банками; 3) рахунків у іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Термін дії індивідуальної ліцензії на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, яка надається НБ юридичним особам—резидентам України, визначається умовами індивідуальної ліцензії. Надані НБ індивідуальні ліцензії можуть бути продовжені шляхом пролонгації.

Порушення