Окремо варто зупинитись на питанні обов'язкового продажу іноземної валюти, що надходить на користь резидентів України. Національним банком України запроваджено цей захід у зв'язку з тим, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України продовжували затримувати продаж експортної валютної виручки та інших валютних надходжень, що спричиняло суттєве зменшення обсягу операцій на міжбанківському валютному ринку. Відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб» за № 349 від 4 вересня 1998 р. встановлено, що на період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів — юридичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України за винятком випадків, передбачених у цій постанові.

Уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи, здійснюючи операції з купівлі-продажу іноземної валюти за власні кошти, зобов'язані, крім загальних правил, також дотримуватись додаткових обмежень. Такі операції, зокрема, повинні здійснюватись тільки в межах ліміту відкритої валютної позиції, який визначає Національний банк України відповідно до повноважень, що закріплені у п.1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та у п. З ст. 44 Закону України «Про Національний банк України». Зміст цих обмежень полягає у такому.

При здійсненні операцій на валютних ринках банки постійно частину своїх ресурсів у валюті, яку вони продають, вкладають у найбільш ліквідну валюту. При цьому змінюється співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті, яке визначає його валютну позицію. Якщо вони рівні, валютна позиція вважається закритою, а якщо не збігаються — відкритою. Відкрита валютна позиція може бути «довгою» (вимоги перевищують зобов'язання) і «короткою» (зобов'язання перевищують вимоги). Стан валютної позиції є головним чинником валютного ризику, тому правове врегулювання цього питання сприяє стабілізації економічної ситуації через мінімізацію валютних ризиків окремих банків та банківської системи в цілому та запобігання спекулятивному тиску на валютний курс.

Окремо слід зазначити, що Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України Національний банк України, виходячи із стану валютного ринку та методів і принципів його регулювання, визначає порядок застосування суб'єктами цього ринку курсу гривні до іноземних валют. Тобто йдеться про регулювання дій суб'єктів міжбанківського валютного ринку України щодо обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу іноземних валют і комісійної винагороди.

Ліцензування валютних операцій

Ліцензія — це дозвіл, що видається відповідним спеціально уповноваженим державним органом, на здійснення певних видів діяльності, які згідно з чинним законодавством потребують ліцензування.

У Положенні про порядок видачі банком банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 ліцензування визначається як порядок видачі банкам дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України, а також їх діяльність не загрожує інтересам їх клієнтів. Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленої довіреності головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку за місцем знаходження філії банку.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Слід зазначити, що операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України. У Положенні про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій йдеться саме про конкретні банківські операції, що потребують ліцензування, в тому числі про операції з валютними цінностями.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, потрібний для здійснення такої операції. У зв'язку з цим виникає запитання, чи потрібно уповноваженому банку одержувати індивідуальні ліцензії. Якщо йдеться лише про суто банківські операції, зрозуміло, що банк діє тільки в межах генеральної ліцензії. Проте варто зауважити, що банк, маючи специфічний статус, може здійснювати й інші операції, які не пов'язані з банківськими операціями і які прямо не заборонені законом. Тобто банк у певних правовідносинах може виступати як звичайний суб'єкт господарської діяльності.

Вимоги, які висуваються до комерційних банків при одержанні ними генеральної та індивідуальної ліцензій, є різними. Це пов'язано з тим, що генеральна ліцензія є безстроковою та призначена для здійснення необмеженої кількості операцій, а індивідуальна ліцензія надається для здійснення лише однієї операції.

Не всі валютні операції потребують одержання індивідуальної ліцензії Національного банку. Виключний перелік випадків, які підпадають під режим індивідуального ліцензування, міститься у п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93. Водночас на практиці виникає багато труднощів щодо з'ясування точного змісту валютної операції, що підлягає ліцензуванню. Це пов'язано з тим, що у чинному законодавстві не за всіма випадками такого ліцензування існує чітка регламентація порядку одержання зазначених ліцензій.

Найбільш чітко врегульовано