Національним банком розроблено "Положення про порядок перераху-вання за кордон доходів, прибутку та інших коштів, одержаних іноземними інвесторами". Цим Положенням установлений механізм перерахування за кордон прибутку, одержаного іноземним інвестором від інвестиційної діяль-ності. Перерахування зазначених коштів здійснюється після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Кожний іноземний інвестор має право на відкриття в уповноваженому банку України одного рахунку в іноземній ва-люті. На рахунок іноземного інвестора в іноземній валюті розповсюджується режим регулювання, передбачений для рахунків, які відкриваються інозем-ним юридичним особам та громадянам. Валюта України, одержана інозем-ним інвестором від інвестиційної діяльності, зараховується на поточні ра-хунки типу "Л". На цей рахунок можуть надходити дивіденди, одержані від інвестицій у цінні папери, а також кошти від їх реалізації. Гроші цього ра-хунку за розпорядженням власника можуть використовуватися для: здійснен-ня будь-яких платежів на території України, включаючи платежі на оплату об'єктів приватизації; придбання іноземної пал юти відповідно до існуючого порядку для перерахування за кордон; купівлі товарно-матеріальних ціннос-тей для їх вивезення за кордон з урахуванням вимог чинного законодавства.271 У зв'язку з цим необхідно в ст.12 Закону України "Про режим інозем-ного інвестування" передбачити право іноземних інвесторів на переказ за кордон прибутків та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення інвес-тицій як в іноземній, так і в національній валюті.

Щодо гарантій захисту іноземних інвестицій мас інтерес здійснення ос-танніх на підставі цивільно-правових угод і суб'єктами підприємницької діяльності України. При здійсненні інвестицій у такій формі іноземний інвес-тор є стороною зобов'язального правовідноілення, змістом якого є взаємні права та обов'язки їх учасників. Звідси при невиконанні своїх зобов'язань іноземний інвестор може нести передбачені договором або законом неспри-ятливі майнові наслідки аж до розірвання уго їй (інвестиційного контракту). У такому випадку на нього не повинні розионподжуватися державно-правові гарантії щодо припинення інвестиційної діяльності.

Наприклад, відповідно до договору за №19()2юр/209-д від 1 травня 1992 р. Львівське науково-виробниче об'єднання "К ' передало спільному підпри-ємству фірмі "Ю" в оренду приміщення у будинку №22 по вул. Патона у м. Львові. За оренду приміщення відповідач повинен був своєчасно сплачу-вати орендну плату. Однак свої зобов'язання шн порушив і заборгував об'єд-нанню орендну плату в розмірі 3718208 карбованців, що є підставою дострокового розірвання договору. Заборгованість СП фірма "Ю" не погасила, а претензію орендодавця залишила без відповіді. Крім цього, орендар перестав користуватися вказаним приміщенням і вивіз з нього своє майно. Арбітражний суд Львівської області обгрунтовано вирішив розірвати договір оренди. У даному випадку іноземний інвестор не вправі вимагати повернення орендної плати, оскільки сам порушив умови цивільно-правової угоди, на підставі якої здійснювалася інвестиція.

Законодавство України серед перелічених не передбачає гарантій щодо права власності на нерухомість. Звичайно, Закон України "Про власність" містить положення, що забезпечують недоторканість об'єктів права власності як вітчизняних, так і зарубіжних власників. Водночас заслуговує на увагу думка, що з мстою активізації інвестиційної діяльності іноземних інвесторів необхідно прийняти законодавство, яке гарантує право власності на неру-хомість, включаючи приватну власність на землю.273 Як зазначалося в по-передніх розділах, іноземним інвесторам земля може передаватися лише в користування. Така практика існує в багатьох країнах. Іноземні інвестори по-винні бути переконані, що ні політичні, ні економічні зміни в країні не вплинуть на правовий режим майна, придбаного ц результаті інвестиційної діяльності, а також на умови користування земельними ділянками.

Для забезпечення гарантій проти політичних ризиків та форсмажорних обставин, що перешкоджають приватним постачальникам матеріально-тех-нічних ресурсів, торговельним компаніям та комерційним позикодавцям фі-нансувати розвиток сільськогосподарських підприємств (в т.ч. поповнення обігового капіталу та розвиток потужностей по зберіганню, транспортуванню та переробці сільськогосподарської продукції), Світовий банк запропонував проект щодо отримання кредитних ресурсів для створення фонду підтримки передекспоріних гарантій.

Крім цього, в Україні започаткували свою діяльність Фонд підтримки підприємств у нових незалежних країнах, інвестиційний капітал якого на-дано Конгресом США через Агентство США з міжнародного розвитку та Фонд "Ныо Сенчурі Кепітал Партнере", який підтримується Корпорацією приватних інвестицій за кордоном. Розвиток співробітництва України з іно-земними державами у сфері залучення іноземних інвестицій забезпечується також шляхом укладення двосторонніх угод про взаємний захист інвестицій. Окремо слід виділити питання про гарантії прав іноземних інвесторів як суб'єктів їх діяльності на фондовому ринку. Відомо, що кінцевий продукт праці на фондовому ринку - фондові цінності (акції, облігації та інші цінні папери) - має нематеріальну форму вираження і фактично являє собою обіцянку доходу в майбутньому. Адже однією з причин стриманості потен-ційних зарубіжних інвесторів у контактах з українськими партнерами є ма-кроекономічна нестабільність і недостатність правових гарантій захисту ін-вестованих коштів. З вказаного вимальовується достатньо очевидне у своїй гостроті питання захисту прав та інтересів інвесторів на фондовому ринку, що в кінцевому підсумку є здебільшого предметом турботи держави.

Вирішення проблеми захисту прав інвесторів пов'язане з регулюванням відносин між емітентами та інвесторами, а також між інвестиційними ін-ститутами та їх клієнтами. Для досягнення цій мети вкрай необхідний Закон "Про угоди з цінними паперами", основний (міст якого вбачається в описі механізму захисту прав інвесторів. Водночас необхідно оновити Закони Укра-їни "Про цінні папери і фондову біржу" та "Про господарські товариства". Зокрема, ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" визначає тільки можливість (але не обов'язковість) створення такої контролюючої ланки в