Звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини приймаються протягом року з моменту виникнення підстав для звернення. Уповноважений з прав людини має право на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та вносити подання в компетентні органи.

Звернення до Європейського Суду з прав людини допускається, якщо вичерпані всі можливості національних засобів правового захисту.

Європейська конвенція з прав людини, ратифікована Україною Законом України від 17 липня 1997 року створила Європейський Суд з прав людини (м. Страсбург, Франція). Судці обираються Парламентською Асамблеєю від кожної Високої Договірної Сторони більшістю поданих голосів із трьох кандидатів, висунутих Стороною терміном на шість років. Термін повноважень суддів спливає, якщо вони досягають 70-річного віку.

Суд може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви про порушення однією з Високих Договірних Сторін її прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення. Суд не розглядає індивідуальні заяви, якщо вони анонімні, або порушують питання, що вже було розглянуте Судом або вже розглядалось шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вони не містять ніякої нової відповідної інформації.

Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він проводить разом із представниками сторін розгляд справи і, у разі необхідності, розслідування, для ефективного здійснення якого зацікавлені держави створюють всі необхідні умови. Слухання справ проводяться у відкритому засіданні, якщо Суд не ухвалить іншого рішення.

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої

Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Кримінально-процесуальне право мас закладати необхідну систему гарантії захисту прав і свобод не тільки обвинуваченого чи потерпілого, а й усіх інших учасників кримінального процесу. Потерпілий повинен мати рівні можливості для захисту своїх прав і законних інтересів, у тому числі і користуватись послугами захисника з числа професійних юристів-адвокатів.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає певну систему гарантій недоторканності особи та особистого життя людини, непорушність її власності, захисту честі і гідності людини.

Поступово, крок за кроком у кримінальному процесі реалізуються ідеї правової держави та гуманізму. В цілому кримінально-процесуальне законодавство України розвивається в напрямку зміцнення системи гарантій захисту прав і свобод людини [5, c. 35-36].

Наприклад, відповідно до ст. 52-1 КПК України, яка включена до кодексу законом України від 13 січня 2000 року, особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, надано право на забезпечення безпеки, визначені засоби забезпечення її безпеки, а також відповідальність за їх неприйняття. Ст.69-1 КПК України вперше чітко і конкретно визначила права свідків. Зокрема, тут знайшов втілення конституційний принцип недопустимості примушування до давання показань стосовно себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів, закріплено право знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади і їх посадових осіб. Ст.62 Конституції України та ст. 53-1 КПК України встановлюють, що в разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, постанови виправдувального вироку суду чи скасування вироку як неправосудного держава відшкодовує шкоду, завдану безпідставним притягненням до відповідальності, включаючи відшкодування моральної і матеріальної шкоди.

Розвиток системи процесуальних гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі передбачає:—

виконання конституційних вимог щодо недопустимості звуження існуючих прав і свобод та гарантій їх захисту;—

розширення існуючої системи та обсягу і змісту окремих прав І свобод;—

чітке законодавче визначення підстав, умов і процедури застосування примусових заходів;—

створення такої моделі процесуальної форми, за якої примусові заходи, втручання в права, свободи і законні інтереси людини дійсно мали б місце тільки в умовах крайньої необхідності;—

чітке визначення механізму застосування примусових заходів та виникаючих при цьому правовідносин;—

обґрунтованість всіх рішень щодо втручання в права і свободи людини;—

дієвість процесуального контролю, судового і прокурорського нагляду за здійсненням процесуальної діяльності;—

визначення відповідальності за всі прояви необґрунтованого втручання в гарантовані законом права і свободи людини;—

створення доступного, простого і надійного юридичного механізму захисту і відновлення прав і свобод, правової реабілітації та відшкодування заподіяної шкоди незаконними діями [6, c. 8-9].

Водночас у процесуальне законодавство має бути втілений принцип презумпції добропорядності людини, який може бути визначений таким чином:

"Кожна людина має честь і гідність, вважається добропорядною, кожен учасник будь-яких правовідносин вважається таким, що діє чесно, порядно та відповідно до закону, якщо інше не доведено і не визначено в судовому рішенні законної сили. Обов'язок доведення покладається на того, хто стверджує. Поширювана про людину порочна інформація вважається недостовірною доти, доки не доказана в установленому законом порядку, доказування достовірності такої покладається на того, хто їх поширив. Поширювач інформації відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану людині, якщо не докаже достовірність поширюваної інформації. Шкода, заподіяна людині безпідставним звинуваченням у вчиненні злочину і незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою відповідно до закону "Про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури