Допустимість застосування примусових заходів лише в разі крайньої необхідності — принципове положення, згідно з яким втручання в сферу прав і свобод людини, застосування примусових, у тому числі запобіжних, заходів повинно допускатись лише в випадках крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього неможливо досягти Іншими засобами, а заподіяна примусовими заходами шкода буде меншою, ніж відвернута.

ВИСНОВОК

Отже, кримінально-процесуальні гарантії – система правових засобів забезпечення успішного розв'язання задач правосуддя і охорони прав і законних інтересів його учасників. Кримінально-процесуальні гарантії – найважливіша складова частина галузей процесуального права. У кримінальному судочинстві гарантії мають особливо важливе значення, оскільки кримінальне судочинство охоплює сферу гострих конфліктних відносин, пов'язаних з застосуванням репресивних заходів кримінального законодавства і заходів процесуального примусу (затримання, арешти, обшуки, допити, примусове освідування і т. ін.). Кримінально-процесуальні гарантії можуть бути класифіковані стосовно задач даного виду судочинства і його учасників. Звідси їхній поділ на гарантії правосуддя і гарантії суб'єктивних прав особи. Часто вони співпадають, але їх повне ототожнення неправомірне. Так, заходи процесуального примусу швидше слід віднести до гарантій правосуддя, що забезпечують успішне розслідування злочинів і судовий розгляд справ. Порядок і умови проведення слідчих і судових дій повинен забезпечувати не тільки об'єктивність результату, але і дотримання суб'єктивних прав учасників цих дій, - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільного позивача і відповідача, фахівця, експерта, захисника і представника потерпілого, законних представників, понятих, свідків і ін. Найбільш розробленими в процесуальному законодавстві України і міжнародних пактах про права людини є гарантії прав обвинуваченого: права на захист, презумпція невинності, права знати, в чому він обвинувачується і давати пояснення з цього приводу, брати участь в слідчих діях і судовому розгляді, заявляти відводи, вносити скарги і т. ін. Гарантіями цих прав виступають кореспондуючі їм обов'язки посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № ЗО.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений Законом від 28.12.60 р. // [http://www.rada.gov.ua/].

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.10.1996 // Право України.— 1996.— № 12

Божьев В.П. Конституционные принципы уголовного процесса // Уголовный процесс: Учебник для вузов. — М.: Спак, 1998.— С. 72-101.

Бояров В.І., Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - №5. – С. 35-37.

Быков В.М. Принципы уголовного процесса по Конституции РФ 1993 г. //Российская юстиция.— 1994.— № 8.— С. 8-9.

Весельський В. Питання захисту осіб, які мають інформацію про злочинну діяльність // Право України. – 1999. - № 7. – С. 58.

Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса.— М., 1971.— С.5-9; Ковтун Ґ, И состязательность, и поиск истины//Российская юстиция.— 1997.— № 7;

Кобликов А.С. Принципы уголовного процесса//Уголовный процесс Российской Федерации.— М., 1995.— С. 27-43.

Коляда П.В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - № 9-11.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: „ФОРУМ”, 2003 – 938 с.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Істина, 2005. – 456 с.

Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства.— К.: Юрінком Інтер, 1999

Михеенко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. — К.,1999.— С.223.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.

Петрухин И.Л. Частная жизнь (правовые аспекты) // Государство и право. – 1999. - № 1. – С. 64-65.

Ромовська З. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право — 1977 - № 1 — С. 57.

Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса — М.: Наука, 1968.— T.I—C.125.

Тертишник В.М. Гарантії недоторканності сфери приватного життя людини//Вісник прокуратури. — 2001.— № 2.— С 7-13

Тертишник В.М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу // Юридичний вісник України. – 2001. - № 5 – С. 10-11.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України.— К.: Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. — К.: А.С.К., 2003. – 1120 с.

Тертишніков В.І. Принципи цивільно-процесуального права.— Харків, 1991.— С. 4

Тертышник В. Конституционные принципы правосудия правового государства // Концепция развития законодательства Украины.— К., 1996.— С. 105-106

Тертышник В.М. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Украины. – К.: А.С.К., 2001.

Тертышник В.М., Марченко О.В., Тертышник А.И. Защита прав и свобод человека.— Харьков, 2000. – С. 153-157.

Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под ред. В.П. Божьева.— М.: Спарк, 1998.— С.8.

Щерба С.П., Зайцев О.А. Охрана прав потерпевших и свидетелей по уголовным делам. – М., 1999.