Умови перебування неповнолітніх у спеціальних навчально-виховних установах, направлення до яких є примусовим заходом виховного характеру, визначаються спеціальними положеннями [10].

За наявності достатніх підстав вважати, що неповнолітній займатиметься протиправною діяльністю, суд може з метою забезпечення виконання рішення про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи тимчасово (строком до 30 діб) помістити його до приймальника-розподільника, час перебування в якому зараховується до визначеного судом строку тримання неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі (див.: п.25 постанови ПВСУ).

Новелою чинного КК є вказівка про можливість застосування до неповнолітнього одночасно кількох примусових заходів виховного характеру (ч. З ст.105). Це розширює можливості забезпечення їх виховного впливу. Найбільш доцільним може бути призначення взаємодоповнюючих заходів (скажімо, передача під нагляд і обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до неповнолітнього).

Застосувавши до неповнолітнього один чи кілька примусових заходів виховного характеру, суд може також визнати за необхідне призначити йому вихователя в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст.105). Призначення вихователя не входить до переліку примусових заходів виховного характеру.

Частиною 3 ст.8 Закону "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який має діяти згідно з положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерство освіти України. Положення про судових вихователів було затверджене спільним наказом згаданих відомств від 15 листопада 1995 р. №478/63/715, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 березня 1996 р. під №113/1138 [11]. Одним із основним завдань судових вихователів є участь у виконанні судових рішень, що прийняті по судових справах, зазначених у ст.6 Закону "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", зокрема по справах неповнолітніх, які вчинили злочини.

Судовий вихователь призначається судом у разі необхідності попередження бездоглядності та правопорушень (рецидиву) неповнолітніх, зокрема тих, які "скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком або у зв'язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної установи не є необхідним" (п.7.1 Положення). Судові вихователі зобов'язані, зокрема, застосовувати відповідні виховні заходи з метою перевиховання неповнолітніх, здійснювати профілактику та корекційну роботу з ними, контроль за відвідуванням неповнолітнім навчальних занять, його успішністю, поведінкою в школі, на роботі, в сім'ї, в громадських місцях, залучати його до роботи у позашкільних закладах, вживати заходів щодо створення належних умов для правильної організації навчання, роботи і відпочинку неповнолітнього, сприяти працевлаштуванню неповнолітнього (п.п. 12.1, 12.2 Положення) [11].

4.3. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності

На неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку з врахуванням особливостей, встановлених ст. 106 КК. Ці особливості полягають у скороченні строків давності та їхній меншій диференціації.

Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття. Тобто, положення, передбачені ст. 106 КК, можуть застосовуватися і щодо осіб, які досягли повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи направлення для відбування покарання [19, c. 354].

Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється:

- від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106 КК. Ці строки диференційовані з врахуванням лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені в ч. 1 ст. 49 КК;

- від відбування покарання, якщо його не було виконано від дня набрання чинності обвинувальним вироком у строки, вказані в ч. З ст. 106 КК.

Закон передбачає зупинення та перерив перебігу давності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент ухилення від слідства або суду чи вчинення злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106 КК, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене ч. 4 ст. 49 КК. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність за злочини проти миру й безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК настає з 16-річного віку, виключна норма про незастосування давності у разі вчинення цих злочинів чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення вісімнадцятирічного віку.

4.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх

Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцятирічного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково