Положення, передбачені ст. 107 КК, застосовуються щодо осіб, які відбувають покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років. На момент же звільнення за правилами, встановленими цією статтею, особа може бути й повнолітньою.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 107 КК застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) особа, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, звільненню не підлягає.

КК передбачає дві підстави для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років:

1) виправлення засудженого;

2) відбуття обов'язкової частини призначеного судом покарання.

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, перелік яких щодо неповнолітнього ширший, має бути доведено сумлінною поведінкою та ставленням не тільки до праці, а й до навчання.

Сумлінна поведінка полягає у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації установи з виконання покарання, відсутності порушень дисципліни. Це - поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.

Сумлінне ставлення до навчання і праці - це дотримання виробничої і навчальної дисципліни, зокрема: тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; виконання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки в навчанні тощо.

Засуджений повинен довести своє виправлення - належно поводити себе протягом всього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо перед розглядом питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Відбуття обов'язкової частини покарання передбачене, щоб, по-перше, забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання. Це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, і особливо, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання. Цим пояснюється, що частина призначеного судом покарання, яку потрібно відбути перед вирішенням питання про умовно-дострокове звільнення, диференційована залежно від тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого. По-друге, протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання повинна отримати можливість переконатися у виправленні засудженого. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, значно менша, ніж для дорослих [17, c. 383-385].

Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов'язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 КК положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Правові наслідки умовно-дострокового звільнення неповнолітнього від відбування покарання, як і в інших подібних випадках, можуть бути двох видів: позитивні і негативні. Позитивні полягають у тому, що особа, яка була умовно-достроково звільнена від покарання і протягом невідбутої частини покарання не вчинила нового злочину, вважається такою, що повністю виконала умову звільнення. Умовно-дострокове звільнення стає остаточним і безповоротним. Тобто, така особа ніколи і ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку. Негативні настають при вчиненні засудженим протягом невідбутої частини покарання будь-якого (умисного чи необережного, незалежно від ступеня тяжкості) нового злочину. В такому випадку суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими у статтях 71 та 72 КК. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років [18, c. 222-223].

5. ПОГАШЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

Загальні положення про інститут судимості сформульовані у статтях 88-91 КК. В коментованій же статті знайшли відображення положення, які характеризують специфіку застосування цього інституту кримінального права до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років.

При застосуванні інституту судимості до таких осіб (в тому числі й тих, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а засуджені були за його вчинення після досягнення такого віку) зберігають своє значення загальні положення ст.88 "Правові наслідки судимості", ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст.90 "Обчислення строків погашення судимості", ч. 1 (в частині, що особа після відбуття покарання у виді позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення) та ч. 3 ст.91 "Зняття судимості".

Специфіка застосування інституту судимості до осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, знаходить вияв у ч. 2 ст.108, в якій сформульовані положення про те, які особи визнаються такими, що не мають судимості. Ц, положення є пільговими порівняно з положеннями ст.89, що стосуються осіб, які вчинили злочин після досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Пільговість проявляється в скорочених строках погашення судимості - 1 рік, 3 роки та 5 років (п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст.108), а не 2 роки, 3 роки, 6 років та 8 років, коли йдеться про покарання