ПЛАН

Стр.

Вступ 3

1. Поняття кримінально-правової політики України на сучасному етапі її розвитку 4

2. Основні напрямки та завдання кримінально-правової політики України 13

2.1. Визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання 14

2.2. Визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (криміналізація й декриміналізація) 16

2.3. Визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація) 21

2.4. Запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу 24

2.5. Взаємодія з іншими елементами (складовими)

кримінальної політики 26

3. Принципи сучасної кримінально-правової політики 28

Висновки 30

Список використаних джерел 31

Вступ

Боротьба зі злочинністю в Україні, як і в кожній державі, - це одне з основних завдань її органів. Вирішення його неможливе без єдиного підходу до розуміння суспільно-небезпечного діяння, його регламентації у чинному законодавстві. Однак, визначенню підлягають також поняття та порядок застосування покарання, його міра, ступінь тяжкості за той чи інший злочин, співрозмірність його суспільної небезпеки з відповідальністю, передбаченою за його вчинення.

З розвитком правових інститутів у нашій державі в останні десятиріччя вимагають особливої уваги такі аспекти боротьби зі злочинністю, як протидія та профілактика організованої злочинності, корупції, зловживанню службовим становищем. Покарання за їх вчинення повинно бути якомога суворішим. Водночас, окремі діяння через їх незначну суспільну небезпеку втрачають ознаки злочинних, а тому підлягають виключенню з норм кримінального законодавства. У зв’язку з цим держава в особі її законодавчого органу повинна виробити єдину позицію щодо кожного з цих діянь зокрема, та їх сукупності загалом та дотримуватись її у процесі законотворчої та правозастосовчої діяльності.

На сьогодні в Україні відсутній єдиний підхід до способів, методів, засобів та принципів охорони найважливіших суспільних відносин. Тому актуальними є проблеми, пов’язані з кримінально-правовою політикою, про що у своїх працях вказують такі науковці, як Л.В. Багрий-Шахматов, В.І. Борисов, О.М. Джужа, П.Л. Фріс та ін.

У даній роботі на основі наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених автор намагатиметься розкрити поняття та завдання кримінально-правової політики в Україні на сучасному етапі її розвитку, здійснити аналіз основних сфер її застосування.

1. Поняття кримінально-правової політики України на сучасному етапі її розвитку

Бурхливі політичні процеси кінця 80-х років викликали внесення змін до кримінального законодавства в частині посилення відповідальності за державні злочини, посягання на нормальну діяльність транспортних систем.

Однак все, що робилось було спробою пристосування старого кримінального законодавства до нових соціально-політичних умов. Потрібно було нове кримінальне законодавство, побудоване на нових принципах кримінально-правової політики.

2 липня 1991 р. були прийняті Основи кримінального законодавства Союзу РСР і республік, які повинні були набрати чинності 1 липня 1992 р. Їх науковою базою послужила розроблена в 1987 р. під егідою Інституту держави і права АН СРСР теоретична модель Загальної частини КК, що містила в собі 9 розділів, які поділялись на 22 глави і містили 115 статей: розд. I «Задачі і принципи Кримінального кодексу»; розд. II «Межі дії Кримінального кодексу»; розд. III «Підстави кримінальної відповідальності»; розд. IV «Обставини, що виключають злочинність діяння»; розд. V «Покарання»; розд. VI «Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання»; розд. VII «Судимість»; розд. VIII «Примусові заходи медичного характеру»; розд. IX «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх».

Завдяки використовуванню досягнень радянської кримінально-правової науки, Основи 1991 р. отримали модернізовану структуру, що включала вісім розділів (71 статтю): розд. I «Кримінальний закон» (ст. 1-6), розд. II «Злочин» (ст. 7-23), розд. III «Обставини, що виключають злочинність діяння» (ст. 24-27), розд. IV «Покарання» (ст. 28-40), розд. V «Призначення покарання» (ст. 41-47), розд. VI «Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання» (ст. 48-54), розд. VII «Примусові заходи медичного характеру» (ст. 55-59) і розд. VIII «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх» (ст. 60-71).

У зв’язку з розпадом СРСР Основи 1991 р. так і не набули чинності.

Здобуття незалежності висунуло перед Україною мету "не просто "косметичного" оновлення, а фундаментальної перебудови всіх суспільних структур на нових гуманно-демократичних засадах" [6, с. 53]. При цьому низка завдань знаходилось у сфері законотворчості. Це абсолютно зрозуміло – не можна було будувати незалежну суверену державу на законодавчому фундаменті іншої антагоністичної їй за принципами побудови й існування країни.

Зрозуміло, що потребувало докорінній зміні вся система права і в тому числі кримінальне законодавство.

Однак із зрозумілих причин процес створення нової законодавчої бази тривалий і потребує великих зусиль.

Саме виходячи з цього до прийняття нового кримінального законодавства протягом практично 10 років у нашій країні діяло кримінальне законодавство колишньої Української РСР пристосоване до нових реалій буття.

Кримінально-правова політика в цей період переслідувала мету охорони незалежності молодої Української держави її соціально політичної та економічної основ, особи як основної цінності, системи господарювання всіх найважливіших суспільних відносин, благ та інтересів.

Необхідність розробки нового кримінального законодавства стала очевидною для українських науковців одразу після проголошення незалежності України. Слід зауважити, що, у принципі, ця потреба відчувалась вже давно, про що свідчать спроби розробки модельних кодексів, проектів Основ, які здійснювались у 80-х роках різними науковими колективами. Одним із доказів цього є і прийняття Основ 1991 р.

Фактично перший проект Кримінального кодексу незалежної України народився у Київській Вищій школі МВС України і його автором був відомий український вчений-криміналіст професор В. М. Смітієнко. Проект вмістив у собі всі прогресивні погляди на Кримінальне право – його структуру, зміст основних інститутів та норм, які існували у кримінально-правовій науці на початок