Серйозне значення має розробка критеріїв, що забезпечують достатню стабільність кримінально-правових норм.

При підготовці законодавчою акта повинні бути забезпечені відповідність нової правової норми системі існуючих норм, чітке визначення її місця в цій системі, визначеність формулювань, зрозумілість і дохідливість мови закону, гарантії того, що ніякі випадкові чинники не можуть вплинути на з’ясування змісту закону.

Окремі норми чинного кримінального законодавства в деяких випадках не задовольняють всім цим вимогам.

Кримінально-правова політика Української держави в перспективі повинна, як видається, виходити із завдань поступового збагачення шляхом врахування відповідних положень кримінального законодавства зарубіжних країн в частині, яка відповідає національним інтересам (у сферах боротьби із тероризмом, наркобізнесом, торгівлею людьми, зброєю, творами мистецтва і т. ін.) [12, c. 29-30].

Неможливість здійснення боротьби з низкою достатньо небезпечних антигромадських проявів виключно шляхом визнання їх у кримінальному законодавстві злочинними і караними випливає з об’єктивних властивостей закону, наявності у нього своїх «допусків», перевищення яких здатне «розірвати матеріал». В певних соціальних умовах виникає необхідність ухвалення політичного рішення про доцільні форми боротьби з антигромадськими проявами, зокрема рішення про використання арсеналу кримінально-правових засобів. Яка ж сукупність даних, що визначають обґрунтованість використання саме кримінально-правових засобів?

Перш за все необхідно підкреслити, що вибір певних засобів для боротьби з тими чи іншими суспільно небезпечними проявами має величезне значення. Застосування невиправданих форм і методів є чревате не тільки тим, що вони виявляться неефективними, але і тим, що це здатне викликати негативні соціальні наслідки.

Юридична наука в даний час не має у своєму розпорядженні рекомендацій, які б вичерпно розкривали оптимальні критерії для ухвалення кримінальних законів. Розробка згаданих критеріїв є надзвичайно складною науковою проблемою. Можна стверджувати, що її складність перевершує труднощі вирішення багатьох актуальних природничонаукових проблем сучасності, оскільки форми прямого і зворотного зв’язку закону з багатоманітними явищами соціального життя, об’єктивними і суб’єктивними чинниками надзвичайно складні. За допомогою лише юридичного аналізу, без використовування досягнень інших наук – в першу чергу математики, соціології, соціальної психології – оптимальне прогнозування ефективності кримінального закону неможливе. Проте такий прогноз, природно, необхідний. «Кримінально-правова політика, – справедливо наголошує на Г. А. Аванесов, – не може ефективно розвиватися без урахування соціально-політичних прогнозів» [4, c. 304].

Одним з найважливіших засобів для вирішення проблем криміналізації та декриміналізації є соціологічні дослідження, в ході яких збираються і використовуються кількісні показники. На їх основі робиться висновок про якісну, змістовну сторону явищ. Задача при цьому зводиться насамперед до того, щоб здійснити обґрунтований вибір тих соціальних процесів, фактів, норм і відносин, які можна санкціонувати юридичним законом. Якщо спробувати в найзагальнішій формі виразити ті положення, які пов’язані зі встановленням на основі соціологічного аналізу передумов і чинників для ухвалення рішення про введення кримінальної відповідальності, то, гадаємо, необхідно вирішити комплекс задач. До нього входить: а) вивчення поширеності конкретних діянь і оцінка типовості їх як форми прояву антигромадської поведінки; б) встановлення динаміки здійснення вказаних діянь з урахуванням причин і умов, їх що породжують; в) визначення заподіюваного такими діяннями матеріального і морального збитку; г) визначення ступеня ефективності заходів боротьби, що застосовувалися, з вказаними діяннями як за допомогою права, так і за допомогою інших форм; ґ) встановлення найтиповіших і небезпечних об’єктивних і суб’єктивних ознак діянь; д) оцінка можливості правового визначення ознак того або іншого діяння як елементів складу злочину; е) встановлення загальних особових ознак суб’єктів діянь; ж)визначення соціально-психологічних установок народу в питаннях оцінки діяння; з)виявлення громадської думки різних соціальних груп; і) визначення можливостей системи кримінальної юстиції в боротьбі з певними діяннями.

А. А. Герцензон справедливо відзначає, що моделювання повинно ґрунтуватися на узагальненні фактів, одержаних з реальної дійсності, спиратися на ті або інші досліджені дані [5, c. 191]. Таким чином, для встановлення або скасування кримінальної відповідальності необхідний відбір типових об’єктивних і суб’єктивних ознак, властивостей, які свідчать про наявність або відсутність суспільної небезпеки певних діянь. Цей аналіз повинен здійснюватись на основі репрезентативного вивчення реальних життєвих явищ.

Кажучи про ознаки складу злочинів, їх відбір, не можна не підкреслити значення визначеності правових понять, оцінки можливості використання їх в практичній діяльності при доведенні і кваліфікації злочинів. При цьому слід пам’ятати, що при конструюванні як норм Загальної частини кримінального законодавства, так і при формулюванні диспозицій норм Особливої частини КК, неможливо абстрагуватися від практичних можливостей доведення елементів складу злочину, який міститься у конкретному діянні. Це викликає потребу максимальної змістовності і визначеності понять, що описують ці елементи.

Важливе значення має надаватися вивченню особистісних властивостей суб’єктів відповідних діянь. Для вирішення питання про межі покарання треба знати, до якого контингенту осіб воно реально застосовуватиметься. Ефективність покарання неабиякою мірою залежить від того, якою мірою встановлені законом види і терміни покарання здатні діяти не на абстрактних «суб’єктів злочину», а на конкретних осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності.

Вище вже наголошувалось, що існує зв’язок між соціальними елементами «неформального порядку», поведінкою і відповідальністю. Тому кримінально-правова політика не може абстрагуватися від уявлень людей, ціннісних орієнтації і т. п., які виявляються на основі аналізу соціально-правової психології народу, відповідних соціальних груп. При цьому істотне значення має аналіз оцінок як самих осіб, що скоюють певні діяння, так і членів соціальних груп до яких вони належать.

2.3. Визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація