принцип гуманізму проголошує, що кримінальне законодавство забезпечує, насамперед, безпеку людини й суспільства, а покарання осіб, які скоїли злочин, не мають на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності;

принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа, котра вчинила злочин, повинна нести за нього відповідальність. Реалізація даного принципу вимагає ефективної діяльності органів кримінальної юстиції з розкриття чи розслідування злочинів;

принцип науковості кримінальної політики полягає в тому, що при розробленні стратегії й тактики боротьби зі злочинністю слід виходити з об’єктивних закономірностей та фактичного стану справи, тобто з реальних можливостей, які забезпечують досягнення максимально можливих результатів» [9, c. 39].

Зрозуміло, що наявність єдиних основних принципів для всіх елементів політики у сфері боротьби зі злочинністю служить їх координації, узгодженню напрямів та методів реалізації.

Висновки

Отже, кримінально-правова політика на сучасному етапі розвитку України – це нерозривна складова всієї політики нашої держави.

Кримінально-правова політика становить серцевину політики у сфері боротьби зі злочинністю, оскільки визначає основні поняття, межі об’єкта впливу, об’єм, основні принципи і прийоми впливу на злочинність.

Перед кримінально-правовою політикою стоїть комплекс завдань, вирішення яких створює передумови для успішної діяльності всієї системи боротьби зі злочинністю.

Завдання кримінально-правової політики перебувають у таких сферах:

У сфері визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання.

У сфері визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації).

У сфері визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація).

У сфері запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція).

У сфері взаємодії з іншими елементами (складовими) політики у сфері боротьби зі злочинністю.

Кримінально-правова політика на сучасному етапі її розвитку формує законодавчу базу управління боротьбою зі злочинністю, відмежовуючи злочинне від незлочинного, кримінальне від аморального. Від того, яке коло діянь буде визнано злочинними, який характер караності буде для них встановлено, залежатиме розвиток кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної політики.

Список використаних джерел

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: „ДОК-К”, 1996. – 40 с.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

Кримінальний кодекс УРСР.– К.: Політвидав України, 1985.– 208 с.

Аванесов Г. А. Криминология.– М.: Академия МВД, 1980.– 500 с.

Герцензон А. А. Уголовное право и социология.– М.: Юридическая литература, 1970.– 286 с.

Грищук В. К. Проблеми сучасної кримінальної політики України. Республіканець. – 1993. - № 6. – С. 53- 57.

Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України.– К.: Юринком Інтер, 2004.– 368 с.

Литвак О. М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження.– К.: Атіка, 2000.– 277 с.

Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України.– 2001.– № 8.– C. –40.

Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України.– 2001.– № 7.– С. 3–11.

Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001–2005 роки.

Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. – К.: Атфка, 2005. – 332 с.

Хавронюк М. І. До питання про термінологію нового Кримінального кодексу України // Держава і право. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.– № 1.– К., 2001.– С. 86–73.

Шакун В. І. Суспільство і злочинність.– К.: Атіка, 2003.– 784 с.