РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

“Поняття та види прямого умислу”

ПЛАН

ВСТУП.....................................................................................................................с. 3

І. ФОРМИ ВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ......................с. 4

ІІ. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ УМИСЛУ.................................................................с. 11

ІІІ. ПРЯМИЙ УМИСЕЛ ТА ЙОГО ВИДИ.....................................................с. 17

ФОРМУЛА ПРЯМОГО УМИСЛУ........................................................с. 17

ВИДИ ПРЯМОГО УМИСЛУ..................................................................с. 24

ІV. МОТИВ ТА МЕТА ЯК ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ПРЯМОГО УМИСЛУ...............................................................................................................с. 26

ВИСНОВКИ..........................................................................................................с. 29

СПИСОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................................................................с. 30

ВСТУП

Вчинення злочину з прямим умислом – це, на нашу думку, найнебезпечніше діяння з боку правопорушника. Це можна пояснити зокрема тим, що особа, яка вчиняє злочин з такою формою вини, завжди характеризується негативно. У такої людини складається певна психічна установка на свідому злочинну діяльність. Крім цього, вчинення таких злочинів ускладнює їх розслідування. Оскільки вони наперед плануються, до їх вчинення ретельно готуються та вчиняють необхідні дії для приховання їх результатів.

Саме тому це питання вимагає дослідження на теоретичному рівні. Для його дослідження, на нашу думку, перш за все необхідно звернути увагу на поняття вини та її форм як суб’єктивної сторони складу злочину. Лише давши визначення різних форм психічного ставлення людини до того чи іншого діяння, можна говорити про поняття прямого умислу, його формулу, види, дослідити практичне значення відмежування його від інших форм вини у Кримінальному праві України. Крім цього дослідження також вимагають такі, на нашу думку, характерні для прямого умислу ознаки, як мета та мотив вчинення злочину.

Слід також звернути увагу на відмінність правового закріплення поняття прямого умислу в Кримінальному кодексі УРСР в редакції 1960 року, та у нині чинному КК України, що у свою чергу повинно дати відповідь на питання про доцільність або необхідність такої регламентації.

1. ФОРМИ ВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Вчення про вину є одним із головних розділів науки кримінального права. Вина, її форми і види визнаються найбільш важливими ознаками складу злочину. Вина є обов'язковою складовою частиною підстави кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 2 КК кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Вина є і підставою кримінальної осудності - ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону (ч. 2 ст. 2 КК, ст. 15 КПК).

Вина є підґрунтям і підставою суб'єктивної осудності, за якою ставитися в вину особі можуть лише такі вчинки (дії та їх наслідки), які усвідомлювались нею, у яких знайшли вираз її свідомість і воля . Людина не може бути відповідальною за ті діяння, які не усвідомлювались нею і в яких не виявлялась її воля [9, c. 161] Гегель Г. В. Ф. Философия права- М., 1990-С. 161..

Кримінальне законодавство України виключає кримінальну відповідальність невинних осіб - неосудних, малолітніх і тих, що заподіяли шкоду невинно, а також об'єктивну осудність.

Об'єктивна осудність виключається тому, що вона припускає засудження лише за об'єктивно заподіяну шкоду, не враховуючи свідомості, інтелекту, волі.

Винність особи обґрунтовується свободою її волі, можливістю у неї вибрати один із декількох варіантів поведінки. Якби у людини не було можливості вибору, то відпадало б питання про вину, відповідальність і покарання. Бо в чому була б тоді заслуга великих людей і винність небезпечних злочинців, якби їх поведінка була неминуче наперед визначеною і у них не було вибору діяти так чи інакше?

Визнання особи винною у вчиненні злочину тягне за собою багато істотних юридичних наслідків - арешт, покарання, судимість. Кожен такий наслідок у свою чергу тягне за собою важливі обмеження прав особи. Тому надзвичайно важливою є вимога закону: «... щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний» (ст. 2 КПК).

Вина визнається законом (ст. 23 КК) як психічне ставлення особи до вчинюваного суспільне небезпечного діяння та його наслідків. Психічне ставлення суб'єкта до дії характеризується свідомістю чи відсутністю свідомості її суспільної небезпечності. Психічне ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності полягає у передбаченні цих наслідків та в бажанні або у свідомому допущенні їх настання, або в легковажному розрахунку на їх відвернення, або в непередбаченні можливості настанні таких наслідків, коли вона повинна була і могла їх передбачити. Головним у законодавчому визначенні як навмисної (ст. 24 КК), так і необережної (ст. 25 КК) вини є психічне ставлення особи до суспільне небезпечних наслідків її дії (бездії). Психічне ставлення суб'єкта до своєї дії (чи бездії) – це тільки частка інтелектуального моменту (усвідомлення суспільної небезпечності поведінки), тоді як психічне ставлення до наслідків цієї дії складає другу частину інтелектуального моменту (передбачення настання наслідків) і весь вольовий момент (бажання або свідоме допущення чи легковажний розрахунок на відвернення таких наслідків).

Отже, форми і види вини визначаються законом, головним чином, за ознакою психічного ставлення суб'єкта до настання суспільне небезпечних наслідків (передбачення, бажання чи свідоме допущення їх настання або легковажний розрахунок на їх відвернення чи непередбачення при обов'язку і можливості передбачення). А вольова спрямованість дій особи визначається виключно на підставі психічного ставлення суб'єкта до настання злочинних наслідків.

Із вказаних законоположень виводиться важливий для практики висновок про те, що встановлювати вид і форму вини треба з урахуванням насамперед психічного ставлення особи до суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності. Без встановлення психічного ставлення особи до настання суспільне небезпечних наслідків неможливо правильно визначити форму і вид її вини. А неправильне