Вина, як психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу чи необережності, юридичне характеризується: 1. Сутністю вини - це суспільна якість. Вона характеризується негативною оцінкою поведінки особи, яка вчинила злочин, і негативним ставленням винної особи до суспільних цінностей, благ - об'єктів кримінально-правової охорони. Сутність необережної вини в тому, що особа байдуже, недбало ставиться до громадських інтересів чи інтересів особи, нехтує ними; суспільство піддає осуду особу, визнаючи її в чомусь необережною за те, що вона не була в конкретній обстановці досить уважною, попередливою. Якби особа проявила в певних обставинах більше уваги, турботи про інших, передбачливості, то вона не допустила б настання злочинних наслідків. У цьому її провинність і вина (психологи вивели аксіому: «Закоханий не може забути про побачення»,- юридичне значення її в тому, що при уважності, передбачливості можна запобігти певної суспільної небезпечної шкоди). Зміст вини - це відображення у свідомості особи об'єктивних ознак складу злочину, конкретних особливостей певного злочину з його деталями, кількісними та якісними дрібницями, які, між іншим, мають юридичне значення і можуть впливати на визначення форми і виду вини. Наприклад, зґвалтування, відповідальність за яке встановлено частинами 1, 2, 3 і 4 ст. 152 КК, в усіх випадках вчинюється лише навмисно і умисел тільки прямий. Але зміст вини цих злочинів різний, бо дуже відрізняються ознаки потерпілих від таких злочинів.

3. Форми вини — умисел і необережність, які відрізняються одна від одної особливостями психічного ставлення особи до вчинення злочину. Форми вини мають значення для підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, призначення покарання та звільнення особи від кримінальної відповідальності і від покарання.

4. Види вини - це виділені законом види умислу і необережності. Умисел розділяється на: прямий і побічний (евентуальний), а необережність - на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Виділення видів вини має важливе практичне значення, оскільки деякі злочини можуть бути вчинені лише з певним видом, наприклад, доведення до самогубства (ст. 120 КК) може бути вчинене лише з побічним умислом або необережно і не може бути вчинено з прямим умислом.

5. Ступінь вини характеризується тяжкістю вини. Навмисне вбивство - набагато тяжча вина, ніж вбивство необережне, умисел заздалегідь задуманий більш тяжкий, ніж той, що виник раптово і т. ін. Необережність буває вибачливою і невибачливою. Ступінь вини впливає на кваліфікацію злочину і на призначення покарання.

2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ УМИСЛУ

Умисел може бути визначений як свідома і цілеспрямована діяльність, а навмисно злочинне діяння - це дія, яка усвідомлювалась в момент її вчинення. Отже, першим елементом умислу є свідома діяльність, тобто, наявність взаємозв’язку між подією, викликаною у зовнішньому середовищі діяльністю особи, і психічним ставленням до неї з боку останньої [20, c. 229] Таганцев Н.С. «Русское Уголовное право». М., Наука. 1994. с. 229..

Першою з простих форм такої свідомої діяльності є повна рівність уявлень особи та об’єктивної дійсності, в той час, як те, що сталось є копією образів, створених творчою роботою мислення.

Але такої тотожності між припущеннями і тим, що сталось ми майже не зустрічаємо в дійсності і, особливо в сфері кримінального права, в зв’язку з обмеженістю нашої психічної діяльності, складністю тих подій, які відповідають поняттю злочинного діяння. Умисел передбачає уявлення про конкретне благо, на яке спрямоване посягання, тому юридично невірно говорити про умисел взагалі на вбивство, на крадіжку, а необхідно, щоб умисел був спрямований на життя певної особи, на заволодіння певним предметом; але, з іншого боку, ця визначеність об’єкту не означає усвідомлення всієї сукупності його індивідуальних ознак, а іноді обмежується тільки визначенням загальних умов місця і часу посягання.

Отже, на думку Таганцева Н.С., навмисним вбивцею буде той, хто наважився вбити будь-кого, кого він зустрів в даному місці, а також той, хто з помсти до жителів даного села отруїв колодязь, з якого вони беруть для пиття воду, хоча б наслідком цього і було отруєння будь-кого, хто випадково проходив через село. Ми називаємо вбивство навмисним, коли особа усвідомлювала, що вона спрямовує свій постріл в людину, що наслідком пострілу буде смерть особи; навмисність вбивства не залежить від того, чи знала особа, яка стріляла, скільки років жертві, добра вона чи погана, хвора чи здорова і ін.; якщо винний вважав помилково, що він стріляє в брюнета, а не в блондина і ін., він, тим не менше, залишається вбивцею [20, c. 230] Таганцев Н.С. «Русское Уголовное право». М., Наука. 1994. с. 230..

Далі, крім об’єкта, реальний характер умисного злочинного діяння передбачає відому спеціалізацію способу і засобів дії, якщо ми тільки говоримо про злочинну волю як про причину злочинної дії. Але і в цьому відношенні визначення способу дії і засобів виконання може здійснюватись тільки в загальних рисах, оскільки винна особа могла і не знати тих хімічних чи механічних процесів, шляхом яких замислене повинно було втілитись. Мало того, навіть іноді більш чи менш суттєве відхилення від передбачуваного порядку діяльності і в особливості ходу викликаних нею результатів не усуває навмисності. Таганцев Н.С. вважає, що на