На думку Таганцева Н.С., крім усвідомлення, умисел включає в себе і інший момент — бажання, спрямованість нашою волі до практичної діяльності, яка не менше, якщо навіть не більш важлива. Будь-яка винність – це винність волі, а, отже, і винність навмисна, оскільки тільки вольовим актам можна додавати епітети "злий", "добрий". Цей момент бажання також є складним як щодо свого змісту, так і стосовно свого формування.

Відомі наші дотичні точки з предметами навколишнього середовища, прояви наших інстинктів, відомі стани нашого організму, особливо поєднані зі спогадами про випробувані вже нами відчуття задоволення чи неприємності, навіть просто творчість нашого розуму, нашої фантазії породжують у нас уявлення про можливі наші дії, про можливі зміни в навколишньому середовищі чи в нашому ставленні до нього, зміни, які можуть надати нам відчуття приємного в широкому розумінні, задоволення; схожі уявлення, які розглядаються не як акти чи процеси мислення, а з їх життєтворчого боку, які прагнуть до усвідомлення, збереження чи знищення того, що нас оточує, ми називаємо бажаннями.

Досить часто ці бажання завдяки або їх змісту, або умовам виникнення безслідно проносяться перед нами, не залишаючи жодних, подальших слідів у нашому психічному житті; але іноді ці бажання, завдяки настрою особи чи спів падіння їх з його характером, отримують, значення вольових актів, стаючи або вихідною точкою побудови різних планів, чи навіть стимулом подальшої діяльності особи, визначають її поведінку. В останньому випадку бажання, які виникли, отримують подвійне значення.

Бажання, яке отримало цілеспрямовуючу силу, є стимулом, мотивом, а як усвідомлена нашою свідомістю межа, досягненням якої повинна завершитись наша діяльність, воно складає мету дії. Отже, мотив і мета – це моменти психічної діяльності, яка розглядається з двох різних точок зору: відчуття голоду породжує в нас бажання його задоволення; якщо для його задоволення ми вживаємо певних заходів, то це бажання задоволення як вихідний пункт діяльності буде мотивом, а як межа, яка її окреслює, — метою.

Але ця відносність мотиву і мети не передбачає їх безумовної тотожності, а допускає відмінність в об’ємі, в мірі спеціалізування. Дуже часто мета є спеціалізованим мотивом, особливо коли рушійними силами є спонукання, які можуть проявлятися в різноманітних конкретних формах, якими є, наприклад, любов, ненависть і ін.; мета може бути втіленням нашого бажання у всій його повноті або ж в певній частині; вона може проявлятись в вигляді конкретного зла для інших або у вигляді досягнення блага для нас: мотив помсти втілюється в конкретну форму спричинення фізичного страждання, болю, позбавлення життя; мотив покращення матеріального становища втілюється в мету заволодіння певними матеріальними предметами, цінностями. Далі, як мотив, так і мета можуть бути простими, коли, наприклад, задоволення бажання мати годинник може бути виключно і мотивом, і метою діяльності, або ж складними. Складна мета, крім того, як межа діяльності, може бути розчленована у часі.

Постановкою мети не вичерпується той психічний процес, шляхом якого наше бажання може отримати задоволення; ми передбачаємо далі, що особа намітить дорогу, вибере шлях, яким вона піде до поставленої нею мети. Цей вибір шляху, називають створенням наміру, а сам шлях — наміром; поставивши за мету своєю діяльністю задовольнити голод, людина намагається досягти цієї мети або купівлею чого-небудь їстівного, або просить милостиню, або самовільно заволодіває річчю.

Але оскільки задумане досягнення мети наміченим шляхом повинно бути реально здійснено, то за необхідності одне тільки загальне визначення шляху, встановлення загального характеру діяльності є недостатніми: людина, яка прагне до дій, за необхідності розглядає індивідуальну обстановку, визначає, хоча і в загальних рисах, час, місце, засоби і способи дії, визначає, де і що вона купить, коли і в кого вчинить крадіжку і ін., складає план дій.

Отже, бажання як елемент умисної вини передбачає спонукання до дії чи мотив, постановку мети, вибір намірів і окреслення плану.

Всі вказані вище моменти бажання відносяться до розвитку його змісту; але бажання може бути також поділятись і з точки зору форми, з точки зору процесів формування бажання і його елементів. Постановка мети, вибір шляхів, складання плану не завжди вчиняються миттєво, вони нерідко вимагають більш чи менш конкретизованого обмірковування, вибору, визначення, передбачає психічну роботу, яка часто змінює енергію злочинної воли, степінь її небезпеки, а разом з тим впливає і на караність. Але і після того, як ця психічна робота закінчена, сформовані окремі моменти бажання, для того, щоб задумане не залишилось одним фантастичним планом, однією з тих мрій, які зароджуються, ростуть і зникають безслідно в душі кожного, щоб це дійсно було передумовою діяльності, її визначенням, необхідним є новий психічний акт, енергетичний порив, в силу якого творчі конструкції нашого мислення отримують практичне значення; цей порив називають актом рішучості, що складає ту ланку, яка з’єднує думку і дію, після якого починається вже втілення волі в діяльність, тому умисел є свідомо-вольовою рішучістю на вчинення певного діяння і відповідного напрямку діяльності, охоплюючи цим поняттям як дію, так і бездіяльність.

Відмежування елементів бажання має суттєве значення і при встановленні відтінків умисної вини.

Таганцев Н.С. зупинився тільки на