Найбільш важливим практичним поділом умисної вини, на його думку, є відмінність між умислом прямим (dolus directus) і непрямим (dolus indirectus, а пізніше eventualis), хоча саме поняття про ці типи в історії доктрини суттєво змінювалось. Так, в первинному, дофеєрбаховському періоді під непрямим умислом розуміли умисел передбачуваний, який засвідчується обставинами справи, наприклад, застосованою зброєю, силою удару і ін., завдяки яким можна зробити висновок, що винний усвідомлював, що робить, а тому і мав умисел на усвідомлене. Таганцев Н.С. пише, що цей поділ викликав неоднозначну реакцію: з одного боку, з приводу введеної таким способом презумпції винності, а з іншого — через ототожнення умисності з усвідомленістю.

Поступово розвинулось нове вчення про непрямий евентуальний умисел, або злочинну байдужість, з виділенням іншої групи випадків, які відносяться до непрямого умислу, в змішану винність, під назвою culpa dolo determinata [20, c. 224] Таганцев Н.С. «Русское Уголовное право». М., Наука. 1994. с. 244..

Усвідомлена спрямованість нашої діяльності на правоохоронювальні об’єкти, згідно цієї теорії, може бути подвійним:

або особа, яка здійснює посягання, бажала саме цього посягання, заради нього і вживала будь-які дії — умисел прямий;

або ж, передбачаючи, що вчинене особою спричинить таке порушення, вона байдуже до цього ставилась, припускав його настання — умисел евентуальний.

Таганцев Н.С. вважав: «...будь-яка дія, яка вчиняється свідомо, має свою мету, до якої прагне дана особа, то умисел евентуальний за своєю природою є таким, що доповнює умисел прямий, при цьому воно може бути само по собі злочинним або ж юридично байдужим, так що евентуальний умисел може співпадати або зі злочинним, або з незлочинним спрямуванням волі», і наводить приклад: дехто пускає феєрверк, передбачаючи, що ракети чи навіть іскри через сильний вітер можуть запалити інші легкозаймисті матеріали, які знаходяться поруч, що насправді і сталось; евентуальний умисел на знищення чужого майна конкурує в цьому прикладі з незлочинним прямим умислом, спрямованим на влаштування феєрверку; хтось підпалює вночі будівлю, в якій лежить хворий, передбачаючи при цьому, що хворий може згоріти, чи ґвалтує завідомо вагітну, на останньому місяці вагітності, передбачаючи, що може відбутись викидень; в обох цих випадках евентуальний умисел на вбивство чи на викидень конкурує з прямим злочинним умислом на підпал, на зґвалтування.

Будь-яка умисна форма вини передбачає усвідомлення вчинюваного винним злочинного діяння; але потім ця вина поділяється на два види:

перший, який відповідає прямому умислу, коли винний бажав вчинення злочинного діяння, і інший, який відповідає умислу евентуальному, коли винний допускав настання тих наслідків, які обумовлювали злочинність вчиненого ним.

Така характеристика цих видів здійснюється за психічним станом особи

3. ПРЯМИЙ УМИСЕЛ ТА ЙОГО ВИДИ

3.1. Формула прямого умислу. Залежно від змісту інтелектуального і вольового моментів вини закон поділяє вину на дві форми:

1) умисел (ст. 24 КК);

2) необережність (ст. 25 КК).

Умисел. Згідно з законом злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 24 КК).

Закон виділяє елементи (моменти) умислу:

1. Інтелектуальний - усвідомленість особою суспільної небезпечності діяння і передбачення його суспільне небезпечних наслідків.

2. Вольовий - бажання чи свідоме допущення настання суспільне небезпечних наслідків.

Комбінація інтелектуального та вольового елементів умислу утворює два його види:

1) умисел прямий (усвідомлює, передбачає, бажає);

2) умисел побічний (евентуальний) - усвідомлює, передбачає, допускає (не бажає).

Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер вчинюваного діяння, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Формула прямого умислу - усвідомлює, передбачає, бажає. Усвідомлювання особою суспільної небезпечності вчинюваного діяння означає, що вона:

1) усвідомлює суспільну цінність блага, на заподіяння шкоди якому спрямовані її дії;

2) усвідомлює тяжкість заподіюваної шкоди;

3) усвідомлює практичні ознаки вчинюваного злочину (предмет, потерпілого, місце, час, співучасників);

4) усвідомлює забороненість цього діяння кримінальним законом (не конкретну норму, а взагалі);

5) якщо злочин чиниться бездіяльністю, особа усвідомлює свій обов'язок діяти, відвернути настання суспільно небезпечної шкоди.

Передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності означає:

1) уяву про майбутні зміни, викликані діями особи чи її бездіяльністю, у виді суспільно небезпечних наслідків;

2) уяву конкретної шкоди, заподіяної своїми діями, - настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. ін.

3) завбачення розвитку причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Особливо практичне значення має передбачене особою настання суспільно небезпечних наслідків. Воно полягає в тому, що якщо встановлено і доказано передбачення особою їх настання, то це свідчить про те, що злочин вчинено навмисно. Необережність у такому випадку виключається, оскільки вся вольова сфера при цьому відноситься до умислу. Для прямого умислу характерне передбачення як неминучих при певних обставинах, так і реально можливих з великою вірогідністю суспільне небезпечних наслідків. З прямим умислом, наприклад, діє той, хто, бажаючи вбити, вистрілив у потерпілого віч-на-віч, як і той, хто з такою ж метою стріляв у потерпілого, який знаходився на значній відстані, хоча в останньому випадку заподіяння смерті потерпілому не було неминучим.

Взагалі наслідки злочину, як неминучі, так і реальні можливі, можуть бути віднесені до розряду лише вірогідних. Як свідчить практика, наслідки, здавалось би неминучі, настають не завжди. В. Пуришкевич, наприклад, у щоденнику повідомляє, що Распутін випив одночасно дві чарки вина з ціанистим калієм, з'їв декілька рожевих