у дім і надав допомогу. К. було заподіяне тяжке тілесне ушкодження, він став інвалідом другої групи. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України перекваліфікувала дії Щ. на статтю про умисне тяжке тілесне ушкодження, виходячи з того, що, хоча Щ. і мав умисел на вбивство К., але він відмовився від здійснення свого наміру і надав допомогу потерпілому. Пленум Верховного Суду скасував касаційну ухвалу судової колегії, а вирок суду залишив без змін, вказавши при цьому, що Щ. мав прямий умисел на вбивство К., для цього двічі намагався завдати удару лезом сокири по голові К., але всупереч його бажанню удари припали на кисть руки та на передпліччя. Такі дії створюють закінчений замах на вбивство з прямим умислом. Щодо добровільної відмови Щ. від вбивства, на чому наполягала судова колегія, то така відмова може бути лише на стадії незакінченого замаху на вбивство [4] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини".
3.2. Види прямого умислу. До різновидів прямого умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений і альтернативний умисли.
Визначений умисел характеризується наявністю у винної особи бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, нанести тяжке тілесне ушкодження, отримати хабара, викрасти чуже майно.
Невизначеним є умисел, при якому винна особа передбачала суспільно небезпечні наслідки тільки у загальних рисах, а не в індивідуально визначеному вигляді. Так, при нанесенні сильного удару особа усвідомлює, що спричиняє потерпілому тілесне пошкодження, не усвідомлюючи яком воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження, яке вона фактично спричинила.
Альтернативний умисел має місце тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного з декількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження). Винна особа у такому випадку буде відповідати за той наслідок, який фактично настав.
З врахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і умов формування умислу в теорії кримінального права розрізняють: наперед обдуманий умисел, умисел, який виник раптово і афектований умисел.
Наперед обдуманий умисел характеризується тим, що: 1. він виникає у винного ще до початку вчинення злочину; 2. наперед обдумані найбільш важливі дії і умови, які будуть мати значення для успішного втілення злочинного наміру [10, c. 226-248] Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Загальна частина. К., 2001. с. 226 – 248.. Заздалегідь обміркований умисел характеризується тим, що намір здійснити злочин і сам злочин відділені один від одного певним (іноді — досить значним) проміжком часу, протягом якого особа обмірковує істотні обставини і умови своєї майбутньої злочинної діяльності: обирає об'єкт посягання, визначає способи дії, підшукує співучасників, намічає способи приховання слідів злочину, реалізації здобутого злочинним шляхом. Здійснення злочину із заздалегідь обміркованим умислом свідчить, як правило, про більшу суспільну небезпеку злочинця в порівнянні з особою, що здійснила аналогічний злочин внаслідок умислу, що раптово виник [15, c. 184-191] Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України. Загальна частина. Під. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. К., Форум, 2001р. с. 184 – 191..
Умисел, який виник раптово з’являється перед самим початком вчинення злочину. Інакше кажучи, винний втілює свій злочинний намір в момент виникнення умислу.
Окремим видом умислу, який виник раптово, є афектований умисел, який виникає в процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших особливих обставин, найчастіше в результаті протизаконного насилля з боку потерпілого.
4. МОТИВ ТА МЕТА ЯК ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ПРЯМОГО УМИСЛУ
До характерних ознак прямого умислу належать – мотиви та мета.
Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину. Найбільш поширеним спонуканням вчинення злочинів є:
1) корисливість;
2) помста, жадоба помсти;
3) хуліганство;
4) кар'єризм чиновників;
5) жадоба влади.
Мотиви - це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнанні, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, які спонукають її до дії.
Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі. Значення мотиву як ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, доти не можна сказати, що трапилось - злочин чи подвиг.
Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, наприклад, у п. 7 ч. 2 ст. 115 КК,- вбивство з хуліганських мотивів, у ст. 148 КК - підміна чужої дитини з корисливою метою, з помсти або з інших особистих мотивів.
В інших злочинах мотив не називається, але його легко з'ясувати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мотиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.
Мотив - це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення водієм швидкості руху транспортного засобу за мотивом виконати більший обсяг роботи й отримати більшу платню, має зовсім іншу суспільне громадську оцінку (а отже, заслуговує меншого покарання), ніж перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліганства при настанні внаслідок цього одних і тих самих наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень.
Кримінальним законом мотиви поділяються на:
1) ганебні - корисливість, помста, хуліганство;
2) до закону байдужі - допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби і т. ін. Деякі науковці безпідставно на думку М.Й. Коржанського, називають