Щодо поняття “правової охорони”, то в літературі з цього приводу існують різні погляди. Ю.С.Шемшученко розглядає правову охорону навколишнього середовища як “систему державних і громадських заходів щодо управління цілеспрямованою організацією цього середовища, збереженню природного комплексу і раціонального використання природних ресурсів з метою безперервного розвитку народного господарства країни і на цій основі максимально повного задоволення матеріальних і духовних потреб людини“[44;с.21]. Подібної думки щодо поняття правової охорони притримується В.Л.Мунтян[35;с.150].

З точки зору Н.Т.Осипова, “правова охорона навколишнього середовища – це встановлений державою об’єм прав і обов’язків суб’єктів права в їх відношенні до навколишнього природного середовища, це правила поведінки, обов’язкові для всіх членів суспільства, виконання їх виключає порушення екологічної рівноваги в процесі природокористування і тим самим не призводить до негативних наслідків для нормального розвитку та існування спілкування з навколишнім середовищем... ”[40;с.50]. Є.Н.Колотинська під даним поняттям розуміє сукупність юридичних норм, які прийняті або санкціоновані державою до виконання і направлені на охорону природи[23;с.6]. Такої ж думки польський науковець В.Бжезинський[15;с.11].

Також під даним поняттям мають на увазі сукупність правових норм і виникаючих на основі їх застосування правовідносин, направлених на здійснення заходів з охорони та захисту лісів від знищення, забруднення, зменшення їх продуктивних властивостей, раціональному використанню, відтворенню лісів, підвищенню їх середовищезахисних і кліматично регулюючих властивостей для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб народного господарства і громадян, забезпечення якості навколишнього середовища[37;с.372].

Отже, як бачимо, існують різні підходи до визначення правової охорони. Усі погляди науковців можна поділити на певні групи: по-перше, правова охорона – це сукупність певних заходів, способів або засобів, передбачених у законодавстві; по-друге – це сукупність правових норм, встановлений державою об’єм прав і обов’язків та правила поведінки; по-третє, сукупність правових норм та правовідносин, що виникають під час їх реалізації.

Проаналізувавши дані визначення правової охорони, слід відмітити, що не зовсім вірно правову охорону ототожнювати із сукупністю певних заходів, способів і засобів, які визначені у законодавстві, який характер вони б не мали, у зв’язку з тим, що законодавство в першу чергу встановлює правила поведінки, регулює діяльність, а не закріплює заходи, засоби і способи, які в більшості носять разовий характер. Говорячи про те, що правову охорону утворює сукупність правових норм, автори недостатньо враховують її особливість, оскільки не доцільно її розглядати так вузько, адже самі правові норми є лише сировинною базою правової охорони, яка не може функціонувати без суб’єктів. Тому, включаючи у правову охорону об’єм прав і обов’язків суб’єктів та правила поведінки, автори більш точно визначають дане поняття. Проте, на нашу думку, є найбільш достовірним і заслуговує уваги твердження, що під правовою охороною слід розуміти сукупність правових норм та правовідносин, які виникають на підставі їх застосування.

Правові норми, що стосуються охорони лісів, фіксують межі активної поведінки людей щодо забезпечення цілей охорони лісів, встановлюють права і обов’язки суб’єктів лісоохоронних правовідносинах, вносять узгодженість, організованість і порядок у систему охорони лісів і використання лісових ресурсів. Правова охорона лісів здійснюється при застосуванні всіх правових норм, що пов’язані з охороною і використанням лісових ресурсів.

Їх усіх можна поділити в залежності від змісту на: норми-принципи (встановлюють основні начала правової охорони лісів), норми-пріоритети (виражають певні переваги в галузі правової охорони лісів) та норми-правила (закріплюють лісоохоронні імперативи, тобто правила, вимоги щодо охорони і раціонального використання лісових ресурсів). При здійсненні правової охорони лісів в основному повинні використовуватися норми-пріоритети правової охорони лісів України. Норми-правила можна поділити на: попереджувальні (покликані попередити настання шкідливих наслідків в галузі охорони і раціонального використання лісових ресурсів), заборонні (вміщують заборону вчинення певний дій з метою недопущення спричинення шкоди лісам), караючі (передбачають міру відповідності за порушення вимог лісоохоронного законодавства), зобов’язуючі (покладають на суб’єктів правової охорони лісів певні обов’язки в галузі охорони лісів), заохочуючі (передбачають заходи морального та матеріального стимулювання за дотримання вимог охорони і раціонального використання лісових ресурсів), дозволяючі (надають можливість лісокористувачам використовувати лісові ресурси, передбачаючи їх права) та інші.

Правові норми, що стосуються охорони лісів містяться у нормативно-правових актах та інших актах правового характеру. Є певне коло нормативно-правових актів, які безпосередньо не регулюють лісоохоронні відносини, проте містять норми, які в деякій мірі стосуються правової охорони лісів. До них відносяться: Конституція України, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та інші.

Наступну групу утворюють акти нормативного характеру, які регулюють лісоохоронні відносини поряд з іншими природоохоронними. Серед яких: Земельний кодекс України; Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року; Закон України “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 року; Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року і т.д. Слід також виділити нормативно-правові акти, які стосуються безпосередньо охорону лісів: Лісовий кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №559 “Про затвердження Правил