Характеризуючи правові норми та правовідносини в галузі і охорони лісів, слід відмітити, що їх можна поділити на матеріальні та процесуальні. Питання виділення еколого-процесуальних норм, еколого-процесуальних правовідносин у відносну самостійність на високому рівні обґрунтовується у дисертаційному дослідженні на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук А.П.Гетьмана. Еколого-процесуальні норми є відносно самостійною формою забезпечення реалізації (застосування) норм матеріального екологічного права до юрисдикційної діяльності органів державного управління в сфері екології та являють собою велику правову спільність зі своїми специфічними рисами і змістом у вигляді самостійної підгалузі права в межах екологічного права[17;с.8].

Сама сукупність правових норм не утворює правову охорону лісів, оскільки остання представляє собою цілеспрямований лісоохоронний процес. Право, як сукупність правових норм, не може безпосередньо впливати на ліс, як природний об’єкт. Воно впливає на поведінку соціальних суб’єктів, які перебувають в певних суспільних відносинах, шляхом регулювання їх діяльності. Підставою виникнення даних правовідносин є юридичні факти у вигляді подій чи дій. Слід відмітити, що характер наслідків, спричинених подіями, в деякій мірі залежить також від волі людей, що проявляється у відношенні відповідних органів до службових обов’язків в галузі попередження природних явищ.

Об’єктом правової охорони лісів є відповідно ліси як частина природного середовища у вигляді сукупності рослинності, в якій домінують дерева і чагарники, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище, наділена екологічними (водоохоронними, захисними, санітарно-гігієнічними, оздоровчими, рекреаційними), естетичними, виховними, економічними та іншими властивостями, а також віднесена у встановленому законом порядку до категорії лісів.

Правова охорона лісів здійснюється індивідами і соціальними групами на основі права, тобто у правовідносинах щодо охорони лісів бере участь певне коло суб’єктів цих правовідносин, які є носіями суб’єктивних прав і обов’язків на підставі правових норм. Суб’єктами правовідносин у галузі охорони лісів є підприємства, установи, організації різних форм власності, а також громадяни. Відповідно до статті 85 Лісового кодексу України, забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та постійних лісокористувачів.

Тобто суб’єктами правової охорони лісів є Верховна Рада України, Президент України, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, постійні і тимчасові лісокористувачі та інші підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких в тій чи іншій мірі пов’язана з охороною, використанням лісів. Слід також відмітити, що чільне місце в галузі правової охорони лісів відіграють правоохоронні органи, серед яких органи прокуратури (особливо природоохоронні прокуратури), органи Міністерства внутрішніх справ України, які здійснюють контроль і нагляд за охороною і використанням лісових ресурсів і розслідують правопорушення в даній галузі.

Зміст правовідносин в галузі охорони лісів утворює сукупність прав і обов’язків учасників цих правовідносин. Зрозуміло, що розподілені ці права і обов’язки між суб’єктами правової охорони нерівномірно. У зв’язку з тим, що ліси є власністю Українського народу, від імені якого виступають органи державної влади і місцевого самоврядування, то відповідно державні органи і органи місцевого самоврядування, які наділені владними повноваженнями в галузі охорони і використання лісових ресурсів, мають більш ширше коло прав і обов’язків в даній галузі, ніж інші суб’єкти лісових правовідносин. Державні органи є носіями повноважень з державного управління і контролю в галузі охорони лісів. Їх права та обов’язки визначають повноваження даного органу в галузі охорони лісів.

Сукупність прав і обов’язків суб’єктів правовідносин по охороні лісів визначають їх місце і роль у даній сфері. Розглядаючи права і обов’язки суб’єктів правовідносин з охорони лісів , можна поділити їх на такі групи:

- Верховна Рада України, Президент України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями щодо регулювання правовідносин з охорони, використання лісів і управління в даній сфері;

- підприємства, установи, організації та громадяни, як лісокористувачі є носіями прав і обов’язків щодо охорони, використання лісових ресурсів ;

- громадяни та громадські організації мають право брати участь у лісоохоронних правовідносинах, здійснювати громадський контроль в галузі охорони, і раціонального використання лісових ресурсів ;

- суди та правоохоронні органи, які наділені контрольно-наглядовими повноваженнями за законністю в лісоохоронних правовідносинах.

Правова охорона лісів здійснюється за допомогою певних прийомів, способів правового впливу на відносини, об’єктом яких виступають ліси. Дані прийоми і способи утворюють методи правової охорони лісів. Розрізняють адміністративно-правовий та цивільно-правовий методи.

Зміст адміністративно-правового (імперативного, владного) методу полягає у тому, що однією зі сторін у правовідносинах є суб’єкт із владними повноваженнями, тобто в даному випадку виключається диспозитивність. Даний метод виражається у категоричних державних приписах суб’єктам правової охорони. Даний метод охоплює надання дозволів, санкціонування діяльності, погодження вчинення певний дій, обмеження у діяльності, заборону вчинення певного роду діяльності.

Цивільно-правовий метод правової охорони лісів базується на рівності сторін у правовідносинах. Сторони правовідносин виступають зазвичай як рівноправні суб’єкти, незалежні один від одного. Тобто нормативно-правовий акт визначає лише межі їхньої можливої поведінки. У статті 10 Лісового кодексу України відмічено, що у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть