Тому О. І. Крассов пропонує створити поняття, яке б охоплювало дані терміни. Для цього він вважає за необхідне закріпити у нормативно-правових актах поняття “флора”, для відображення видового стану рослинності. Під флорою він розуміє сукупність природних видів і форм, які ростуть на визначеній території, у відношенні до яких встановлений правовий режим, який забезпечує їх повну охорону і дозволяє їх використання без шкоди для відтворення. [26;с.20]. З нашої точки зору немає необхідності вводити термін “флора” через те, що існує поняття “рослинний світ”, яке охоплює поняття “ліс”, “рослинність”, “вид рослинності”, “деревні та чагарникові породи”, “види деревостанів” і відображає рослинність, яка розміщена на певній території.
Проаналізувавши вищевказане, можна зробити певні висновки щодо поняття “ліс”. По-перше, поняттям “ліс” повинні охоплюватися лише ті об’єкти природи, які утворюють поняття “рослинний світ”. По-друге, ліс утворюється рослинністю, де домінують дерева і чагарники. Тобто, крім дерев і чагарників, поняття “ліс” включає іншу рослинність. Виключивши іншу рослинність з даного поняття, ми спонукаємо до розуміння лісу лише як об’єкту заготівлі деревини. Даний підхід суперечитиме основним положенням лісового законодавства і необхідності його екологізації, яка є основною у збереженні і охороні навколишнього природного середовища. По-третє, дерева, чагарники і інша рослинність повинні бути біологічно взаємопов’язані, впливати один на одного і на навколишнє середовище. Звідси, говорити про ліс можна лише при наявності певної внутрішньо поєднаної сукупності. Тобто, мова повинна йти про лісове середовище з сукупності всіх рослинних організмів: дерев, чагарників, трав’янистих і інших рослин. По-четверте, дана сукупність рослинності повинна бути віднесена до категорії лісів і включена у лісовий фонд.
Отже, ліс – це сукупність рослинності, в якій домінують дерева і чагарники, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище, а також входить до лісового фонду.
Сучасний стан лісового господарства характеризується зменшенням загальної площі лісових масивів, а також зниженням продуктивностi лiсiв, погiршення якостi лісового фонду України, до якого призвела колишня хибна практика планування енстенсивного лісокористування. Так, у повоєннi роки допускалося перевищення розрахункової лiсосiки в 1,5-2 рази, що спричинило змiну вiкової структури лiсiв, збiлыыення частки похiдних (до 13%) i менш продуктивних деревостанiв. Сьогоднi найбільшу площу займають молодняки (45,4%) i середньовiковi насадження (37,7%). Достигаючi i стиглi деревостани становлять вiдповiдно лише 10,1% i 6,8%, що в пiвтора - два рази нижче оптимальних значень.
Згубно впливають на екологiчний стан лiсiв в Українi й лiсовi пожежi. В середньому щороку виникає 3500 таких пожеж на площi 4000 гектарiв1.
Площi, якi покритi лiсами, а також призначенi для ведення лiсового господарства, окремi сiльгоспугiддя, шляхи, просiки, складають землi лiсового фонду держави. Наприклад, в цей склад входять покритi лiсом в Українi 8,6 млн. га, лiсистiсть (14,1%). Лiсистiсть в iнших державах значно вища нiж в Українi: в Нiмеччинi - 44%, Бiлорусi - З4,6%2.
Загальна площа лiсiв Росiї в теперiшнiй час складає 1,826 млн. га, в тому числi покритих лiсом земель - 771 млн. га (65%), а запасом деревини 81,6 млрд. куб. м.3
Юридичне поняття лісу пов’язане з формуванням лісового фонду. Усi лiси на територiї України становлять її лiсовий фонд. До лiсового фонду належить також земельнi дiлянки, не вкритi лiсовою рослиннiстю, але наданi для потреб лiсового господарства.
До лiсового фонду не належать:
· усi види зелених насаджень у межах населених пунктiв, якi не вiднесенi до категорiї лiсiв;
· окремi дерева i групи дерев, чагарники на сiльськогосподарських
· угiддях, садибах, присадибних, дачних i садових дiлянках.
Оскiльки лiси виконують певнi екологiчнi i господарськi функцiї, законодавство вiдповiдно до цього визначає основнi вимоги щодо ведення лiсового господарства[32;с.140].
РОЗДІЛ ІІІ СКЛАД ЗЛОЧИНУ НЕЗАКОННА ПОРУБКА ЛІСУ
Лiси мають велике значення в життi суспiльства, розвитку економiки країни, покращеннi стану навколишнього природного середовища. Вони благодатно впливають на клiмат, атмосферу, гiдрологiчний режим рiчок та iнших водних об’єктiв, захищають грунти вiд водяної i вiтрової ерозiї. Екологiчна функцiя лiсу полягає в тому, що вiн очищує повiтря вiд шкiдливих для людини забруднень, поглинає пилюку i вуглекислий газ, виробляє кисень, зменшує шум.
Дослiджено, що зелені насадження зменшують шум на 20%, поглинають 26% звукових хвиль. Лiси все бiльше використовуються для оздоровлення, для задоволення культурних i естетичних потреб населення. Лiс має величезний рекреацiйний потенцiал. Вiн є мiсцем вiдпочинку, туризму i спорту для мiльйонiв людей[14;с.4].
Лiси України є її нацiональним багатством i за своїм призначенням та мiсцерозташуванням виконують переважно екологiчнi (водоохороннi, захиснi, санiтарно-гiгiєнiчнi, оздоровчi, рекреацiйнi, естетичнi, виховнi та iншi) функцiї, мають обмежене експлуатацiйне значення i пiдлягають державному облiку та охоронi.
В разі порушення законодавства про лiси може наступити цивiльно-правова, адміністративна та кримінальна відповiдальнiсть. Щодо останньої, то така вiдповiдальнiсть знайшла своє втілення у Кримінальному Кодексі України, про що і йтиметься в цьому розділі.
3.1. об’єктивні ознаки злочину незаконна порубка лісу
Суспільна небезпечність незаконної поруб-ки лiсу в тому, що ці дії завдають шкоди навколишньому природному середовищу в цілому, а також науково обґрунтованому, раціональному використанню, охороні й відтворенню лісів. Небезпечність даного діяння супроводжується тим, що порубка призводить до виснаження річок, ерозії ґрунтів, погіршення життя людини[31;с.84].
Згідно статті 246 Кримінального кодексу України об'єктом злочину є — встановлений порядок схорони, раціонального використання i відтворення лiсу як важливого елемента навколишнього природного середовища.
В даному складі необхідно також виділити предмет злочину — дерева i чагарники, якi ростуть у лiсах, захисних та iнших лiсових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповiдного фонду.