Таким чином, норми міжнародного права у все більшому ступеню стають засобом вироблення одноманітних або схожих правових рішень в суверенних державах. Порівняльне правознавство перестає бути тільки інструментом зіставлення національних правових систем, і в ньому загальним нормативним стандартом нерідко є міжнародно-правові норми.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ

Історично в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавства, юрисдикційні органи, сформувались особливий правовий менталітет, правова культура. Правова своєрідність країн дозволяє казати про їх самобутність, специфіку і про те, що кожна з них утворює свою правову систему — сукупність всіх правових явищ (норм, установ, відносин, правосвідомості), що існують у конкретній країні (правова система у вузькому розумінні). Втім, є підстави говорити і про об'єднання тих чи інших правових систем в одну правову сім'ю, оскільки в них існують загальні риси, елементи схожості (правові системи у широкому розумінні).

Правова сім'я — широка сукупність національних правових систем у межах одного типу права, що об'єднані спільністю Історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також практикою правозастосування. Групування величезної різноманітності правових систем у певні правові сім'ї створює зручності для наукового дослідження, порівняння і глибокого розуміння кожної з них.

Існує декілька критеріїв об'єднання, класифікації правових систем різних держав.

1. Спільність генезису (виникнення і подальшого розвитку). Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (засновані на одних і тих принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і виразу норм права. Мова йде про зовнішні форми права, про те, де і як фіксуються його норми (в нормативних актах, договорах, судових рішеннях, звичаях), про їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить свій вираз на рівні побудови норми права, її елементів, а також на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, підгалузей).

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя тощо, в інших — теологічні, релігійні засади (наприклад, мусульманські країни), у третіх —соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї та ін.

5. Єдність правничої термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права. Родинні у правовому відношенні країни, як правило, використовують тотожні за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх виникнення. З цієї причини законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при опрацюванні правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, засоби побудови нормативного матеріалу, його впорядкування, систематизації.

З урахуванням всіх обставин у науці виділяють наступні основні види правових сімей:

Романо-германську, англосаксонську, соціалістичну, релігійні та сім 7 традиційного і звичаєвого права.

Існують й інші підстави для класифікації правових систем і відповідні ним групи правових систем:

трихотомічна —полягає в тому, що три правові сім'ї (романо-германська, англосаксонська і соціалістична) протиставлені одна одній і є панівними, інші правові сім'ї (релігійні і традиційні) примикають до панівних. В основі трихотомічної класифікації лежать ідеологічний і техніко-юридичний критерії поділу;

стилева — враховує кілька правових явищ, що характеризують «стиль права». До таких правових явищ відносять: виникнення та еволюцію правової системи, природу джерел права, правові інститути, особливості правової думки, певні ідеологічні фактори. За такими критеріями виділяють романську, германську, скандинавську, англійську, американську, соціалістичну, ісламську, індуську та інші правові системи;

багатофакторна — побудована на основі трьох взаємопов'язаних критеріїв: історичний генезис правових систем, система історичного права, структура правової систем й. На цій основі виділяють: романо-германську правову сім'ю; правову сім'ю загального англійського права; скандинавську правову сім'ю; латиноамериканську, мусульманську, індуську, далекосхідну, правові сім'ї Африки й Мадагаскару та ін.

Вітчизняне правознавство традиційно використовує для групування правових сімей національно-історичні, техніко-юридичні та конкретно-географічні критерії класифікації.

4. ПРАВОВА СІМ'Я: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ

4.1. Романо-германська правова сім'я

До романо-германської правової сім'ї (правової системи) належать країни Європи, крім Англії, та держави, що раніше були їх колоніями. До цієї сім'ї належить і правова система України. Сама назва - «романо-германська » - відображає, по-перше, те, що в її основі закладені принципи і поняття, сформульовані ще у Римському праві, і по-друге, ту роль, яку відіграли правознавці ще середньовічних німецьких князівств, у пристосуванні положень римського права до сучасних їм умов.

У всіх країнах, що належать до романо-германської правової сім'ї, визнається диференціація права на публічне і приватне. Цей поділ має майже загальний характер і є важливою характеристикою правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Сутність його полягає в тому, що до публічного права відносять ті галузі та інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного - галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів. До цього слід додати, що повагу до права набагато простіше прищепити приватним особам, ніж державі, яка сама є носієм влади.

Поділ права на публічне і приватне протягом тривалого часу розглядався у рамках учення, що трактувало його як «природний порядок», домінантний по відношенню до держави. Стверджувалося, що прерогатива створення і забезпечення функціонування публічного права належить державі, а приватного - юридичним інституціям і закладам