Уже пізніше юристи, що займалися проблемами науки управління, поступово почали вивчати створені англосаксонською правовою сім'єю норми публічного права. Цей процес посилився після визнання у більшості країн Західної Європи доктрини, за якої визнавалося існування невід'ємних прав людини. Ось тоді й виникла необхідність реалізувати на практиці те, що до цього часу було лише ідеалом, а саме державу, в якій є виборні вищі представницькі органи, дієві виконавчі та незалежні судові органи.

Безумовно, свою специфіку у формування публічного права привніс принцип поділу влади, згідно з яким влада не може бути безмежною, безконтрольною, всепоглинаючою. Але юристи романо-германської правової сім'ї схиляються до того, що зазначений принцип і загалом публічне право можуть діяти тільки за умови високого рівня громадянської свідомості. Реалізація цього права можлива лише за умови, що суспільна думка вимагає від керівників і адміністрації їх підпорядкування дисципліні та контролю.

Незважаючи на те, що головні принципи публічного права у країнах романо-германської правової сім'ї були відпрацьовані лише у ХІХ-ХХ ст., воно має велику схожість щодо правових систем цих країн. По-перше, це зумовлено загальністю політичної і філософської думки різних країн. Так, публічне право всього Європейського континенту у своєму розвитку зазнало значного впливу державницьких ідей Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо. Єдині для всіх європейських країн основи сучасного кримінального права закладені Беккаріа. По-друге, єдиний порядок формування корпусу юристів, що дістали освіту на основі вивчення цивільного права, зумовив те, що останнє було взяте як модель для подальшої розробки всіх інших галузей права.

До того ж, формування публічного права мало гостру потребу у збагаченні досвідом інших країн. Конституційне право країн романо-германської правової сім'ї є прикладом того, як юридична наука в цій сфері набула інтернаціональних ознак. Щодо ж стосується адміністративного права, то воно вважається витвором Державної ради Франції. Після цього розпочався інтенсивний процес його запровадження іншими європейськими державами. Але саме Франція найбільше сприяла ідеї самостійності адміністративного права щодо приватного.

Водночас найістотніші відмінності національних правових систем країн романо-германської правової сім'ї проглядаються саме у сфері адміністративного права. Це пояснюється тісним зв'язком цієї галузі права із структурою органів державного управління, яка є різною в конкретних країнах. Адміністративне право більш, ніж інші галузі права, залежить від політичних і соціальних процесів, які відбуваються в суспільстві. Воно регулює дуже великий діапазон суспільних відносин. Адже історично виникнувши як «поліцейське право» з метою забезпечення суспільного порядку, воно поступово поширило свій вплив майже на всі сфери державного управління. Адміністративне право загалом не

кодифіковане. Навіть у країні класичної кодифікації - Франції - адміністративне право ніколи належним чином не кодифікувалось. А створені вже кодекси являють собою зібрання законодавчих та інших нормативних актів, які охоплюють лише обмежену частину відносин, що регулюються адміністративним правом.

На відміну від інших галузей права, навіть публічного, адміністративне право значною мірою сформоване судовою практикою. У ФРН, Австрії, Бельгії, Італії та Швейцарії існують особливі судові системи адміністративної юстиції, яким підвідомчі всі спори адміністративно-правового характеру. Водночас загальновідомо, що чим істотніша роль судової практики як джерела права, тим більші правові відмінності, оскільки судова практика великою мірою схильна до впливу на неї умов даної етики, що постійно змінюються.

Схожість приватного права країн романо-германської правової сім'ї пояснюється такими самими причинами. Немає сумніву, що кожному національному праву властива певна оригінальність, що виявляється в наявності притаманних тільки йому інститутів. Але у сфері приватного права особливо чітко проглядається теоретична одноманітність правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Це пояснюється тим, що в основу формування приватного права покладено римське право. До того ж, у відносинах, регламентація яких грунтується на канонічному праві, також існує певна єдність, у всякому разі, коли йдеться про правові системи християнських держав.

Публічне право, як і приватне, в усіх країнах романо-германської правової сім'ї диференціюється на одні й ті самі основні галузі: конституційне право, адміністративне право, міжнародне публічне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право тощо. Така сама диференціація спостерігається і на нижчому рівні правових інститутів і понять, у зв'язку з чим у більшості випадків не виникає труднощів щодо розуміння головних дефініцій у правових системах країн-представниць романо-германської правової сім'ї. Отже, хто обізнаний з правовою системою хоч однієї з країн, що належить до цієї правової сім'ї, буде здатним успішно розуміти й правові системи інших членів сім'ї. При цьому не треба пристосовуватися до іншої форми правового мислення, хоча кожна національна правова система не позбавлена деяких особливостей.

У всіх країнах романо-германської правової сім'ї правову норму оцінюють і аналізують однаково, її розуміють як загальне, формально-визначене правило поведінки. Згідно з доктриною, що склалася в романо-германській правовій сім'ї, правова норма не повинна створюватися суддями. Вона з'являється пізніше в результаті теоретичних роздумів, що ґрунтуються на вивченні практики і принципах справедливості, моральності, врахування політичних інтересів і гармонії правової системи з усіма іншими соціальними системами. Правова норма ніби позбавляється хаотичності, безсистемності практики. З неї усувають випадкові елементи, і цим спрощують розуміння самого права. Така норма дозволяє суспільній думці, законодавцю більш ефективно втручатися в соціальне життя і навіть організовувати суспільство на досягнення якихось цілей. Така роль права відповідає традиції, згідно з якою воно (право) розглядається