Саме таке розуміння правової норми є основою кодифікації. Адже не можна створити справжнього кодексу, якщо вважати за норму права рішення, винесене судом з певної справи. Кодекс у романо-германській правовій сім'ї не вирішує конкретних питань лише на основі практики. Його завдання - дати загальні, систематизовані правила, на підставі яких суб'єкти зможуть визначити, в який спосіб повинні бути вирішені ті чи інші питання. Правова норма романо-германської правової сім'ї є чимось середнім між конкретним правилом поведінки і загальними принципами права. Майстерність юриста вбачається у вмінні віднайти норму і сформулювати її з урахуванням зазначеної рівноваги. Тому норми права не повинні бути надто загальними, оскільки в цьому разі вони перестають бути провідними вказівками до дії, але водночас вони мають бути настільки узагальненими, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не пристосовуватися лише до конкретної ситуації.

Намагаючись забезпечити єдність розуміння і реалізації норм права, деякі законодавчі та судові органи у країнах романо-германської правової сім'ї роз'яснюють і деталізують сформульовані загальні норми, тобто тлумачать їх. Це веде до того, що норма, створена законодавцем, розглядається як ядро, навколо якого існують похідні правові норми. Тому у країнах романо-германської правової сім'ї існують органи, що Ч стежать за відповідністю похідних норм щодо первинних.

Отже, право у країнах романо-германської правової сім'ї складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем, а й включає норми, що створюються в результаті їх тлумачення. Враховуючи, що тлумаченням норм права здебільшого займаються судові органи, деякі західні юристи стверджують, що система романо-германського права може трансформуватися, наближаючись у такий спосіб до загального (англійського) права.

Основним джерелом права у країнах романо-германської правової сім'ї є нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки (норму права). Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами нормативно-правові акти, що містять норми права, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ, складають у країнах романо-германської правової сім'ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції, або, як вони називаються у деяких країнах, конституційним законам. У всіх країнах романо-германської правової сім'ї є писані конституції, тобто конституції, що являють собою єдиний акт, прийнятий за особливою, ускладненою, процедурою і має чітку внутрішню структуру.

За нормами, що містяться в конституціях, визнається найвища юридична сила. Це знаходить своє юридичне вираження у встановленні контролю над конституційністю (відповідністю конституції) інших законів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманітнішими. Так, рішення Конституційного суду ФРН - це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Результати його тлумачення законів обов'язкові для виконання всіма суб'єктами, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгляді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Конституційного суду, а потім вирішує справу згідно з висновком Конституційного суду.

Інакше вирішується аналогічна проблема у Франції. Конституційна рада, що є органом конституційної юрисдикції у цій країні, має більш обмежену компетенцію, їй надано лише право попереднього контролю за конституційністю законопроектів, які не набули ще чинності, тому вона не може впливати на процес застосування вже чинних законів та інших нормативних актів.

Конституції більшості країн, що належать до романо-германської правової сім'ї, наголошують на принципі, згідно з яким міжнародно-правові акти після їх ратифікації мають пріоритет над актами національного законодавства. Практично всі вони стверджують, що міжнародні договори безпосередньо породжують для громадян цих країн права та обов'язки. Проте норми міжнародних договорів не можуть протирічити конституції. Якщо встановлюється неузгодження положень міжнародно-правового документа з положеннями конституції, то для того, щоб цей акт став обов'язковим до виконання, необхідно або узгодити його положення з конституцією, або відповідним чином змінити саму конституцію.

Деякі закони називаються кодексами. Початкове значення цього слова - «збірник, звід законів». Але нині термін «кодекс» використовується для назви актів, що є результатом систематизації норм права, з якоїсь певної галузі. При цьому сучасні кодекси можуть охоплювати норми, що належать до двох чи більше галузей права, але регулюють відносини в конкретній сфері господарства чи культури. Починаючи з 50-х років XX століття у країнах романо-германського права були прийняті й набули чинності кілька десятків кодексів, які за своєю правовою природою є актами, що консолідують чинне законодавство.

Крім законів, право країн романо-германської правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, що видаються виконавчими органами влади.

Особливе положення в системі джерел романо-германської правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний нормативно-правовий акт для правильного розуміння його приписів і правильного застосування в деяких випадках вимагає з'ясування змісту і спрямованості звичаю, на основі норм якого цей закон базується. Крім того, навіть деякі поняття, категорії, що використовуються в юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозумілим, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, а й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-германської правової сім'ї дуже обмежена. В цілому, за винятком Італії, він втратив характер самостійного джерела права.

Суперечливою є думка щодо питання про судову практику як джерела романо-германського права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про те, що судова практика в ряді випадків може відігравати роль допоміжного джерела права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а