форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується нанести тяжке тілесне ушкодження, а замовник — вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. В останньому випадку умисне тяжке тілесне ушкодження кваліфікується за ч. 2 ст. 121 незалежно від того, коли було вчинено обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру — до чи після нанесення тяжкого тілесного ушкодження, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. Під діями матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороди, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо, а під діями нематеріального характеру — будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо) [9, c. 174].
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільне небезпечні наслідки (первинний — тяжкі тілесні ушкодження і похідний — смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження — необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності [7, c. 69].
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
ВИСНОВКИ
Отже, тілесні ушкодження — це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.
КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (ст. ст. 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ.
Тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.
З метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень судово-медичним експертом проводиться судово-медична експертиза шляхом медичного обстеження потерпілих.
Відповідальність за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження настає у випадку вчинення цього діяння осудною особою, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К. „ДОК-К” , 1996.- 40 стор.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.
Порядок організації та проведення медико-соціальиої експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ №221 від 4 квітня 1995 р.
Правила судово-медичною визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ від 11 січня 1995 р.
Постанова ПВС “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” № / від 1 квітня 1994 р.
Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 544 с. Ст.. 64-70
Коржанский Н.И. Квалификация преступлений против личности и собственности. – Волгоград, 1984. – 60 с.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атака, 2002. – 640 с.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Климента. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Стасиша, В.Я. Тація. – К. - Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. - 494 с.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / Ю.В. Александров та ін. – К.: НАВСУ – Правові джерела, 1998. – 894 с.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /