Феодальне право відрізнялося особливою жорстокістю. Смертна кара і членоушкодження (відрізання вух, виколювання очей, відрубання рук і т.д.) були звичайними мірами покарання і передбачалися навіть за незначні крадіжки. В більшості випадків феодали не несли відповідальність за вчинені ними злочини, хоча вся їх діяльність була злочинною.

Феодальне право на всіх стадіях свого розвитку залишалося одним із важливих засобів втілення в життя волі і інтересів господарюючого класу феодалів. В цьому й заключається його соціально – класова суть і значення. [18]

Форми феодальної держави були різноманітними і залежали від конкретних історичних умов існування тієї чи іншої держави. Головною формою феодальної держави була монархія. Ранній феодалізм характеризувався роздрібленістю, децентралізацією державної влади. Феодальні держави цього періоду являли собою малі ранньофеодальні монархії (герцогства, графства та ін.).

Виникали й великі держави. Влада короля, монарха тут була номінальною. Такі держави зазвичай розпадалися.

Ранньофеодальна монархія замінюється представницькою монархією. Її виникнення сприяє процес розвитку виробничих сил і торгівля. Феодальна роздробленість негативно впливала на розвиток торгівлі і товарного виробництва. Нова форма монархії характеризувалася наявністю представницького органу (Земський собор в Росії, парламент в Англії, кортеси в Іспанії та ін.) в нього входили представники феодального суспільства (поміщиків, духовенства, міщан).

Подальший розвиток виробничих сил і торгівлі призводить до формування в надрах феодалізму класу буржуазії. На певному етапі між новим класом – буржуазією – і класом феодалів наступає рівновага сил, встановлюється абсолютна монархія, при якій влада монарха нічим не обмежена.

Феодальній державі відома й республіканська монархія. Така форма виникла в торгівельних містах у вигляді аристократичних республік. Містами – республіками були: Венеція, Генуя, Новгород, Союз німецьких торгових міст Ганза та інші. [2]

3.3. Характеристика буржуазної держави.

В надрах феодального суспільства в період його занепаду зароджується капіталістичний спосіб виробництва, який базувався на основі праці вільних робітників. Загострення протиріч у феодальному суспільстві призвело у XVI – XVIII ст ряд буржуазних революцій в результаті яких феодальні держави були замінені буржуазними. Перші буржуазні революції відбулися в Нідерландах (XVI ст) і в Англії (XVII ст), найбільш радикальною була Французька буржуазна революція (1789р.).

Економічною основою буржуазної держави стала капіталістична система господарювання і приватна власність на найбільш важливі засоби виробництва. Приватна власність визнавалася священою і недоторканою. На її охорону і захист було направлено все законодавство.

Крім права власності важливими “матеріальними” признаками капіталізму, в західній і соціологічній літературі подаються наступні: наявність конкуренції; підтримка технічного і технологічного прогресу; розвиток вузької спеціалізації особливо у сфері фінансових відносин; виникнення і розвиток великих трудових організацій та ін.

Основним джерелом появи, а потім і накопичення власності являється трудова діяльність, а також експлуатація людини людиною, пригнічення широких прошарків працюючих мас зі сторони господарюючого класу та присвоєння ними результатів чужої праці.

Соціальна структура буржуазного суспільства, на основі якої будується і фукціонує буржуазна держава незалежно від етапів її розвитку, представляється як сукупність двох основних класів – буржуазії і пролетаріату.

В західній літературі соціальна структура суспільства традиційно розглядається як деяке ціле, яке складається із таких трьох основних класів: вищий, середній і нищий (робочий). Кожний клас включає в себе всіх тих осіб, які володіють відносно однаковим рівнем доходу, мають однаковий соціальний статус.

Вищий клас складається із трьох представників суспільства, які зосереджують у своїх руках великі багатства держави, мають найбільший дохід, не займаючись при цьому якою – небудь виробничою працею.

Середній клас включає в себе осіб із середнім доходом. В їх числі: малі і середні власники, малі бізнесмени, вчені, високооплачуючі чиновники, фермери та ін.

Нищий або “робочий” клас складається із таких груп населення, які володіють низьким соціальним статусом, низькими доходами і відповідаючим їм рівнем життєвих умов.

Для здійснення своєї влади вищий клас створює цілу систему різних соціально – політичних інститутів у вигляді партій, держави, суспільних організацій.

Серед всіх інших інститутів буржуазної держави виділяються, по-перше, наявність великої озброєної армії, розвідки, контррозвідки, тюрем, поліції, жандармерії. По-друге, до числа специфічних рис і особливостей, які властиві буржуазній державі, слід віднести володіння нею такими могутніми економічними, політичними. Ідеологічними і правовими важелями впливу на систему суспільних відносин і інститутів, які дозволять йому займати в структурі політичної системи одне з провідних місць. [15]

Основними завданнями буржуазної держави всередині неї були: охорона умов експлуатації, і перш за все приватної власності, утримання в покорі пролетаріату, подавлення його супротиву.

Основні зовнішні завдання: захист держави від нападів ззовні, захоплення чужих територій.

Цим завданням буржуазної держави відповідають і його основні функції.

Буржуазне право являє собою систему загальнообов’язкових норм чи правил поведінки, які виражають перш за все волю і інтереси господарюючого класу.

Буржуазне право перш за все охороняє капіталістичну власність на землю,надра, водні ресурси, основні засоби виробництва і праці. В умовах капіталізму проявляється приватне і публічне право. Приватне право, в яке входило цивільне, сімейне, торгове та ін., направлене на регулювання суспільних відносин, які відображають і забезпечують приватні інтереси індивідуальних власників чи окремих об’єднань. Публічне право, яке складалося із конституційного, адміністративного, кримінального, податкового та ін. галузей права, регулює відносини, які забезпечують загальнокласові (публічні) інтереси буржуазії.

Основними джерелами буржуазного права являються: закони, нормативні акти (урядові декрети, відомчі накази, рішення, постанови. Інструкції