В сучасних умовах виділяються два основних різновиди держав такого перехідного періоду (типу):

а) держави, які існують у промислово розвинених країнах соціально – орієнтованого, “соціалізованого” капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно – бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно – управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

Держава соціально – демократичної орієнтації – це організація політичної влади більшості населення, яка забезпечує необхідний консенсус усіх його частин, груп та перехід до створення умов. Потрібних для реального і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав націй (народу) та прогресу суспільства на засадах соціальної демократії. [17]

Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та характеру занять та інших обставин. По суті, у сучасній державі правовий статус особи визначається нею самою, залежно від того, чим вона займається, її інтелектуальних здібностей та інше. існування різних соціальних груп у суспільстві визначається розвитком суспільства, а не якимись правовими переписами. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або й неможливим в силу інших обставин (фінанси, інтелект тощо). Приналежність особи до певної соціальної групи не впливає на її правову рівність з іншими людьми. У сучасній державі людина, її права і свободи є приоритетними соціальними цінностями. Напрямок розвитку сучасної держави – це все більш повне і всестороннє закріплення і забезпечення прав і свобод людини. При цьому можливі певні тенденції до перебільшення значення або ігнорування тих чи інших прав і свобод, що проявляється у тоталітарних чи авторитарних режимах у сучасних державах. Заперечення принципу правової рівності, виходячи з тих чи інших засад (класових, національних, релігійних) має, як правило, тимчасовий характер. Основною, визначальною характеристикою сучасної держави все ж таки залишається рівність всіх перед законом, обмеження державної влади правами та свободами людини. [3]

Ідея правової держави зародилася досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філософів і юристів, правова держава – це така держава, в якій права, справедливість, право, закон традиційно вважались божественими настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу. Уявлення про правову державу виникло в Стародавній Греції і китайській філософії.

Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І. Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини.

Сам термін “правова держава” з’явився в німецькій літературі в працях К.Т. Велькера і Р. фон Моля.

В нашій країні ця ідея була відкинута в зв’язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю диктатури пролетаріату і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова – держава – це вже не організація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально – демократичною державою. В колишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло у науковій літературі.

Лише в зв’язку з переходом до ринкової економіки постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. [9]

Здійснення основних принципів людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообов’язковості тим умовам, які конче необхідні для використання кожною людиною її основних прав. І якщо держава максимальною мірою реалізуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функцією, то вона може вважатися правовою.

Правова держава – це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини.

В єдності права і держави первинним є право, як загальносоціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави.

Держава мусить бути обмежена саме таким правом. Вона пов’язана не тільки законами, які сама встановлює, - вони, безперечно, обов’язкові і для неї, але й загальносоціальним правом – передусім у процесі законотворчості.

Найголовніше призначення такої держави – забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини.

Правові держави можуть формуватися у неоднакових соціально – економічних устроях, системах.

Становлення “різнотипних” правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим. Що всім таким державам притаманні певні спільні, однакові соціально – змістовні ознаки. Наявність таких ознак є результатом того, що в будь – якій сучасній юридичній системі є тією чи іншою мірою такі приписи, які відбивають визнання певної самоцінності кожної людини, а також визнання необхідності забезпечити виживання людського роду. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних загальнолюдських проблем, в міру нормального еволюційного розвитку загальноцивілізаційних процесів “питома вага” таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься.

Для впровадження в життя пануючого у суспільстві праворозуміння держава з необхідності вдається до різноманітних загальнообов’язкових організаційно – юридичних струтктур, механізмів, процедур, технологій тощо. Усі вони характеризуються, описуються, фіксуються як правило, через формально визначені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І якраз для правової держави специфічним є те, що праворозуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно включає і певний механізм