розвитку сучасних держав.
Держава як політичний інститут постійно розвивається й вдосконалюється. У розвитку сучасної держави можна виділити декілька тенденцій:
прагнення до створення справді демократичної, правової держави;
демократична обмеженість суверенітету держави, яка йде на зміну абсолютному суверенітету;
децентралізація державної влади;
інтеграція економічного і політичного життя (з одного боку) і пожвавлення національних рухів, дроблення вже існуючих держав (з другого боку);
прагнення мати власну ідеологію, здатну об’єднати суспільство;
скорочення бюрократичного управлінського апарату і зменшення витрат на його утримання. [16]
Висновок
Звернення багатьох авторів до проблеми типології держави свідчить про їх актуальність. Різноманітність пред’явлення концепцій дозволяє зробити висновок про те, що на сьогоднішньому етапі розвитку теорії держави і права не існує єдино – правильної типології держави. Але при наявності альтернативних типологій держав є можливість більш глибоко і всебічно зрозуміти сутність держави. Виділення типів держави по різним ознакам допомагає з однієї сторони, розібратися в “об’єктивно – необхідному, закономірному процесі розвитку держави і права”, зрозуміти якою була держава на певному історичному етапі розвитку суспільства, як вони співвідносилися між собою і з державно – правовими інститутами, з другої сторони – розкрити прогнозичні можливості типології держави в політико – практичному плані.
Існування і конкуренція різних уявлень про типологію держави важливі не тільки для теоретичного аналізу, але й для прикладного.
За їх допомогою люди можуть вибрати підходящу для них точку зору на типологію держав, на саму державу і, відповідно, отримують можливість підібрати варіант відповідного практичного відношення до неї.
Загальновизнано, що наукові класифікації (типології) відіграють велику роль в пізнанні, оскільки вони є важливим засобом теоретичного відображення об’єкта дослідження. Яку б галузь знань ми не взяли, ми обов’язково зустрінемося в ній з класифікацією (типологією), як з однією з основних форм представлення об’єктів чи їх типів і відповідного розчленування всього матеріалу. Теорія держави і права також звертається до класифікації для побудови різних типів держави і права. В науці теорії держави і права типологія держав займає одне з центральних місць, являється одним з важливих прийомів і засобів пізнання історичного процесу розвитку держави.
Проблемам класифікації типології держав приділяється велика увага в юридичній літературі.
Згідно з класифікацією все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на держави рабовласницького, феодального, буржуазного і сучасного типів.
Рабовласницький тип держави був першим в історії людства типом держави, який не мав загального поширення і був перехідним типом. Це обумовлює наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризувався тим, що його економічну основу становила приватна власність і на такий засіб виробництва, як раб.
У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона також базувалася в основному на сільськогосподарському виробництві характерним є те. Що на відміну від рабовласницького типу держави тут селянин визнавався чденом держави, але не маючи права власності на землю, володіє деякими засобами виробництва (хатою, інвентарем). Феодальна держава об’єднувала всіх членів суспільства, але вони були не рівні за своїм соціальним статусом, поділялися на різні стани. Існувало в такому суспільстві і кріпацтво. Для феодального періоду розвитку суспільства характерним було збільшення території держави, концентрація влади, становлення її ієрархічної будови.
На зміну синкретності суспільства і держави за часів феодалізму, в якому вони існували як єдність форми і змісту за домінуючої ролі держави і положення членів суспільства тільки як підданих, приходить дискретність буржуазного суспільства. Для нього характерним є поділ на державу як інституціалізовану форму організації загального інтересу і громадянське суспільство, в якому загальний інтерес забезпечувався іншими механізмами, безпосередньо товарним способом виробництва.
Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою державної діяльності. Сучасні держави в найбільш розвинутих суспільствах забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних прав людини. Як економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправності різних форм власності – приватної, комунальної та державної. Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державною формою організації суспільства і її соціальним змістом. На відміну від держави буржуазного типу, сучасна “постбуржуазна” є всеохоплюючою організацією суспільства, в якому держава виступає як форма виявлення і забезпечення інтересу більшості його членів і протистоїть особливим інтересам монополістичного капіталу.
Сучасні вчені й політик демократичного спрямування виходять із того, що правову державу повинні творити самі люди. Творити, привчаючи себе до думки, що закон – це закон, і обходити його неможна ніколи, ні за яких обставин, навіть із найшляхетнішою метою. Правосвідомість народу – вирішальний чинник забезпечення верховенства закону в житті суспільства. Підкоряти себе законові у правовій державі повинні і влада, і громадянин.
Що ж до проблеми майбутнього держави, існують думки, що вона не є вічним явищем, оскільки продуктивні сили вже в наш час переростають державні кордони, пробивають собі дорогу до створення світового господарства. За відмирання держави виступають транснаціональні монополії, хоча колишні колоніальні народи переживають ейфорію національної державності, тоді як “Стара Європа” прямує до об’єднання і зняття всіляких бар’єрів. На користь прагнень до спільності народів і держав свідчать числення перспективні тенденції в сучасному світі: міжнародна правова діяльність, демократизація держав, формування об’єднань держав і міжнародних організацій. Ці тенденції стимулюють одвічне прагнення людства до єдності, гуманного та безпечного спільного життя народів. На зміцнення спільних