Про розвиток держави по висхідній лінії свідчать також і інші обставини. А саме – удосконалення самого державного механізму, розширення конституційно – правових основ його діяльності, удосконалення механізму взаємозв’язку і взаємодії держави із суспільством і різними соціально – політичними інститутами.

Що ж стосується невідворотності процесу розвитку держави, послідовності зміни її типів, то тут необхідно сказати наступне. Безперечно праві ті вчені, які стверджують, що як неможливо зупинити об’єктивний розвиток суспільства, а разом з ним – держави, як неможливо відвернути їх перехід від одного, більш низького ступеня до іншого, більш високого, від одного типу до іншого, поскільки це об’єктивно обумовлений процес.

В процесі розвитку суспільства, а разом з ним і держави, має місце, як відомо, історичний випадок, який може привести в окремих конкретних випадках до зворотного руху, до гальмування прогресивного розвитку держави, до регресу. Наприклад, фашизм, встановлення і існування якого в любій державі нерозривно пов’язаний з гальмуванням процесу поступового розвитку держави в даній країні, призводить до застою в державно – правовому житті.

Недопустимість абсолютизації процесу невідворотності в розвитку держави підтверджується також і тим. Що в останні роки в Росії, Польщі і в ряді інших країн, які назвали себе заздалегідь соціалістичними після розвалу “комунізму” проявився не поступальний розвиток державно – правового механізму від “соціалістичного” до “посткомуністичного”, як це повинно було б випливати із положення про незворотність процесу, а зовсім інше, швидкий – протилежний розвиток.

Це підтверджується не тільки теоретичними настановами і заявками лідерів, які прийшли до влади на хвилі “перебудови”, про необхідність пройти “зворотний шлях від соціалізму до капіталізму”, але й самою практикою державно – правового і економічного будівництва в цих державах.

В процесі державних і конституційних змін, які відбулися в країнах Східної Європи, державні діячі акцентують свою увагу не в “постсоціалістичний, а в досоціалістичний період”, у зв’язку з цим багато західних авторів висловлюють сумніви в тому, що створювані таким чином державні структури і конституції “зможуть з успіхом справлятися з сучасними проблемами”. На їх думку справа в тім, що ні ці конституції і структури, ні їх лідери, “більшість яких являються вихідцями із старого управлінського класу”, нездатні ввібрати в себе і реалізувати на практиці нові державно – правові ідеї.

В цих умовах по відношенню до бувших соціалістичних країн, в деякій мірі тимчасово, не приходиться говорити не тільки про поступовий рух вперед, а навіть про збереження попереднього, досягнутого ними рівня економічного і соціально – політичного розвитку, а також про реальні матеріальні і інші гарантії прав і свобод громадян.

Спроби механічного перенесення західного досвіду, інститутів і нормативно – правових актів, як правило, закінчується плачевно для більшості країн, які відмовилися від своєї попередньої ідеології. [14]

Говорячи про типологію держав слід зазначити, що в процесі її проведення вчені спираються на великий фактичний матеріал, який накопичений різними юридичними і неюридичними науками і, в першу чергу, історією держави і права, політичною наукою, конституційним правом та іншими.

На основі вивчення і узагальнення даного матеріалу встановлюються і розкриваються об’єктивні зв’язки, які існують між державою і правом з однієї сторони, а також економічною і соціальною структурою суспільства з іншої. Виявляються рушійні сили процесу об’єктивно – історичного розвитку держави, вирішальними з яких визнаються матеріальні виробничі відносини (економічний базис), розкриваються закономірності розвитку і зміни історичних типів держави. Ретельному аналізу піддаються широко розповсюджені положення про те, що “рабовласницьке суспільство, буржуазне суспільство являють собою таку сукупність виробничих відносин, з яких кожна разом із тим являє собою особливу ступінь в історичному розвитку людства”.

У відповідності із різним ступенем розвитку економіки і суспільства, з врахуванням можливостей їх поетапного розвитку і функціонування, визначаються відповідно ступені розвитку чи типи держави, а також закономірності їх розвитку і функціонування. Існує тісний взаємозв’язок і взаємозалежність між типами і закономірностями розвитку економіки і суспільства, з однієї сторони, і держави і права, з другої. Однак, прямолінійного і прямого зв’язку між ними немає.

Закономірності розвитку і зміни одних типів держави іншими, в загальному і в цілому відповідаючи закономірностям розвитку і зміни різних типів економічного базису і суспільства, разом з тим мають свої специфічні особливості, свою відносну самостійність.

В чому ж полягає соціальний зміст і призначення процесу типології держави? В загальнотеоретичному і політикопрактичному плані значення процесу типології заключається в слідуючому. По-перше, в тому, що вироблені при цьому ідеї про типи держави дають ключ для правильного розуміння процесу об’єктивно – історичного розвитку даних явищ і послідовного переходу їх від однієї якісної ступені до іншої, від одного типу держави до іншого. Зміна історичних типів держави являється одним із основних, найбільш важливих історичних моментів, без врахування яких неможливо правильно зрозуміти ні розвиток їх сутності, ні соціально – політичний зміст і призначення, ні зміну їх форм, функцій, місця і ролі в структурі політичної системи суспільства.

По-друге, значення процесу типології держав полягає в тому, що типологія “озброює” дослідника поняттям внутрішньої логіки і закономірностей процесу історичного розвитку держави, виступає, як основа наукового передбачення майбутнього різних держав.

По-третє, в тому, що процес типології держав дозволяє органічно співвідносити дослідження загальних закономірностей розвитку державно – правових явищ, властивих всім без винятку типам держав, з їх особливостями, властивими тільки окремим типам держав, вивчення всього процесу об’єктивно – історичного розвитку держави в цілому з процесом розвитку його окремих складових частин,