Згідно, на думку багатьох авторів, спірному і в деякій мірі протирічному судженню вченого задача науки про державу, оскільки об’єктом її дослідження не можуть бути виключно окремі держави, заключається в тому, щоб відшукати ці емпіричні типи державних відносин.

Поряд з ідеальним і емпіричним типами держав Г. Еллінек виділяє також типи розвитку і типи існування державних явищ, тобто динамічні і статичні типи держав. Основним критерієм для такого виділення служить ступінь динаміки і розвитку держави, рівень змін (чи навпаки) та інші.

Але жодний із названих автором типів держав не міг існувати і тому Еллінек виділяє ще один так званий середній тип. Він, на думку автора, повинен зняти можливі протиріччя в процесі типології державно – правових явищ і стримати дослідника від зайвого “відхилення” вивчення одних типів на шкоду іншим.

На даний час запропонована Еллінеком типологія держав, також як і вироблені ним критерії її проведення, не користуються широкою підтримкою. Вони – в минулому, в історії, і їм віддається належне саме як минулому, історії. У вітчизняній і зарубіжній літературі використовується спектр інших критеріїв і підходів.

Серед них, поряд з раніше названими, виділяються також критерії, які безпосередньо пов’язані з соціально – класовою сутністю, змістом, цілями і призначенням держави, характером і рівнем розвитку виробничих сил і відповідаючих їм виробничих відносин, основними принципами організації і функціонування держави. [19]

Найбільш загальним критерієм типології держав, донедавна вважався критерій суспільно – економічної формації. Даний критерій являє собою історичний тип суспільства, який базується на основі певного способу виробництва і який виступає як найважливіша ланка поступового розвитку суспільства.

Кожна суспільно – економічна формація характеризується певним типом виробничих відносин. Кожна з них має свої особливі, неповторні закони виникнення і розвитку. Над економічним базисом кожної суспільно – економічної формації створюється відповідна надбудова у вигляді сукупності ідей, теорій, поглядів, уявлень, різних організацій і установ, а також системи відносин, які між ними виникають. Кожній соціально – класовій формації відповідає певний історичний тип держави. Зміна однієї суспільно – економічної формації іншою являє собою зміну системи виробничих відносин – економічного базиса, які виникають на основі надбудови, а разом з тим відповідного типу держави.

Керуючись даним критерієм, його не слід абсолютизувати і вважати єдино правильним “всезагальним” критерієм типізації держав. Тому що, по-перше, крім нього, як відомо, існують і інші, хоч і менш загальні критерії типізації держав, комплексне використання яких допомагає провести більш чітку. Обґрунтовану класифікацію даних явищ. а по-друге критерій, у відповідності з яким тип держави з’ясовується тільки приналежністю останніх до тої чи іншої суспільно – економічної формації, потребує серйозних доповнень. Тому що в світі завжди існувало й існує багато інших, так званих перехідних держав, які не “вливалися” в рамки тієї чи іншої формації.

Із вище сказаного про суспільно – економічну формацію, як одного з критеріїв типізації (класифікації) держав слід зробити висновок про те, що даний, загальний по своєму характеру критерій повинен бути використаний не тільки сам по собі, але й доповнюватися іншими, менш загальними критеріями.

У вітчизняній і зарубіжній філософській і соціологічній літературі використовується декілька варіантів застосування даного критерію.

Найбільш розповсюдженим і свого роду класичним варіантом використання суспільно – економічної формації в якості критерію типології держав являється так звана п’ятичленна схема ділення всесвітньо – історичного процесу розвитку суспільства і держави.

Згідно з даною схемою виділяють п’ять суспільно – економічних формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна і комуністична) і відповідно – чотири типи держав. Пов’язуючи існування держави з класовим суспільством, прихильники даної концепції відкидають можливість їх появи і функціонування при первіснообщинному ладі.

Поряд з даною схемою, в науковій літературі в останні роки стала широко застосовуватись і шестичленна схема ділення всесвітньо – історичного процесу. Особливість її заключається в тому, що до вищеназваних формацій, в основі яких лежать рабовласницький, феодальний і інші способи виробництва, добавляється ще так званий азіатський спосіб виробництва. Він відображає важливі специфічні особливості ранньокласового суспільства в країнах Сходу. Азіатському способу виробництва, за логікою, повинна відповідати особлива суспільно – економічна формація і відповідно свій особистий тип держави. [1]

За останні роки в науковій літературі широкого розповсюдження набув цивілізаційний підхід. Суть даного критерію полягає в тому, що замість суспільно – економічної формації, як критерія типології держав і інших критеріїв робляться спроби використання критерію “цивілізації” як такої.

Цивілізація на думку американського політолога С. Хантингтола, являє собою “культурну цінність”. Села регіони, етнічні групи, народи, релігійні общини, зазначає автор, всі вони володіють особистою культурою, яка відображає різні рівні культурної неоднорідності.

Цивілізацію можна виділити, виходячи із загальних рис індивідуального порядку, таких, як мова, історія, релігія, звичаї, інститути та інші. Цивілізація це самий широкий рівень суспільності, з якою кожна людина сама себе співвідносить. “Культурна самоідентифікація людей може змінюватися, і в результаті змінюється склад і межі тієї чи іншої цивілізації”. [20]

Аналогічну позицію по відношенню визначення цивілізації займав відомий англійський вчений, історик А. Тойнбі. На його думку цивілізацією є ніщо інше, як певний тип людського співтовариства, який викликає певні асоціації в області релігії, архітектури, живопису, звичаїв – одним словом в області культури.

Важко не погодитися з думкою видатного російського вченого, історика О.І. Чистякова, який торкаючись даного питання писав, що для історії взагалі і історії держави і права безпосередньо характерна така форма систематизації наукового матеріалу, як періодизація. Попередня чітка схема – рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична держава