Спроби механічного поєднання цивілізованого підходу з формаційним науці багато не дають. Вони з’явилися у вітчизняній літературі в кінці 80-х – початку 90-х років, в період демократичного бума в нашій країні, коли в теорії і практиці суспільно – політичного і державно – правового життя ставилися питання позбавлення від всього минулого – “старого” і створення чи перейняття у західних сусідів взамін цього чого – небудь, що досі слабо було розповсюджено у нас, тобто – “нового”.

При умові, що використання того і іншого підходу в якості критерію типології держав не закриває шлях до пошуку і розкриття інших, аналогічних ним чи інших критеріїв.

Остання має велике значення особливо в теперішній, перехідний період для багатьох держав, які здійснюють “еволюційно – революційний” шлях розвитку від однієї формації і відповідного їй типу держави до іншої.

На даний час для всебічного розуміння процесів, які відбуваються у світі особливо важливим являється не зациклюватися на обмеженому колі ідей, нехай навіть найпровіреніших і тих, які себе неодноразово виправдали, а іти дальше, відкриваючи і закріплюючи нові критерії типології держав і підходи до них.

В цьому плані досить перспективною хоча і не безспірною являється спроба нової трактовки і удосконалення вчення про суспільно – економічні формації, яка використовується в якості критерія типології держав. Даним питанням займався російський вчений В.Л. Іноземцев в своїй роботі “К теории постекономической общественной формации”. Автор пропонує розширити традиційні уявлення про суспільно – економічні формації, і виходячи із того, змінити, відповідно, застарілу типологію держав. [14]

Розподіляти держави на певні різновиди (“типи”, “класи”, “види”) можна ясна річ, і за іншими критеріями, зокрема за методами здійснення влади (демократичні й тоталітарні), за характером і рівнем технічного розвитку суспільства (доіндустріальні, аграрні, індустріальні, постіндустріальні), за відношенням до релігії (теократичні, світські, атеїстичні) тощо. Однак жодна з цих класифікацій, “типологій”, не дає відповіді на запитання: волю якого населення, якої його частини виражає даний різновид держави. А без такої відповіді соціальна сутність того явища, яке відображається поняттям держави, залишається нерозкритою, “захованою”. [8]

Визначившись з критеріями типології держав, необхідно визначитись з поняттям самого типу держави.

В науковій літературі він трактується неоднозначно. Однак загальним для більшості визначень “типу” держави являється, по-перше, визнання важливості і необхідності визначення типу держави. По-друге, визнання того, що тип – це не яка – небудь окремо існуюча держава, а це наукова категорія, реально існуючих на певному історичному відрізку часу держав. По-третє, ця категорія складається із сукупності найбільш важливих, загальних для всіх цих держав ознак і рис. І по-четверте, в процесі визначення типу держави за основу беруться не формально – юридичні, а перш за все змістовні ознаки і риси. [1]

Історія існування держав – це, як правило, історія зміни їх соціальної сутності. Тому й типи держав є історичними типами.

Виходячи із сказаного можна дати визначення поняття типу держави.

Отже, тип держави – це система суттєвих рис, які притаманні усім державам, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціально – змістовну (зокрема класову) сутність і соціальне призначення держави. [17]

Поняття типу держави, як і процес типології держав, не залишається незмінним. Разом з конкретними, реально існуючими державами, на основі яких (а точніше – на основі їх загальних, найбільш важливих рис) вони створюються, тип держави, так само, як і процес їх типології, постійно розвивається й удосконалюється.

В силу цього ми виходимо з того, що це не остаточно сформована свого роду “класична” категорія, а постійно змінююча і вдосконалююча категорія.

Визначившись з поняттям типу держави, спробуємо дати відповідь на питання – що ж головне в кожному (рабовласницькому, феодальному, буржуазному і соціалістичному) типі держави? Що їх відрізняє один від одного і що їх виділяє серед інших правових систем?

Звернемося до розгляду перших із названих – рабовласницького, феодального і буржуазного типів держав. Це історично виділені, чітко відрізняються один від одного типи держав.

Що ж стосується соціалістичного типу держави, то унікальність його полягає в тому, що будучи достатньо розробленим теоретично, він ніколи і ніде не був застосований практично. Спроби побудови соціалістичного суспільства в колишньому СРСР, держави і права виявилися невдалими. Відповідно, принципи, які проголошувалися, не тільки формального, але й реального рівноправ’я всіх громадян, свобода їх від експлуатації і гніту, всебічні гарантії їх прав, принципи демократизму, конституційності і законності залишилися нереалізованими.

Той соціалізм, який проголошувався в СРСР і інших державах, які називали себе соціалістичними виявилися псевдосоціалізмом. [14]

Категорія “тип держави” дозволяє виділити суттєві, стійкі ознаки любої держави в любий її історичний відрізок часу, відмежувати їх хоча б від значущих, але змінюючихся, динамічних ознак, а також виявити вузлові моменти в історії її розвитку, викрити основні фактори зміни видів типів держави.

Типологія держави дає можливість побачити не тільки історичну обумовленість того чи іншого типу держави, але і його роль в розвитку суспільства, дати правильну його оцінку з точки зору загально – історичного прогресу. [19]

Основні причини зміни типів держави.

Зміна типів держави визначена об’єктивними соціально – економічними умовами розвитку суспільства. Рушійною силою даного процесу виступає класова боротьба. Зміна типів держави означає зміни в політичній системі суспільства, яка викликана в кінцевому результаті розвитком самого способу виробництва, виробничих сил суспільства і виробничих