3.1. Характеристика рабовласницької держави.

Рабовласницький тип держави – це перший в історії людства тип держави, який виник на руїнах первіснообщинного ладу, в силу розподілу суспільства на класи і появи перших неоднорідних сил у вигляді рабовласників і рабів. Найбільш стародавніми рабовласницькими державами були держави, які виникали в кінці IV на початку ІІІ тисячоліття до нашої ери. В Стародавньому Єгипті – Єгипетське царство, в долинах азіатських рік Тигр і Євфрат – Шумерські держави, а також Ассірійська держава (ІІІ тисячоліття до н.е.), держави Індії і Китаю (ІІ тисячоліття до н.е.) і Хотська держава (кінець ІІ тисячоліття до н.е.). Пізніше створилися такі рабовласницькі держави як Стародавня Греція і Стародавній Рим, які виникли в басейні Середземного моря.

В своєму розвитку рабовласницький устрій, а разом з ним держава і право проходять дві основні стадії. Перша стадія асоціюється із стародавньо – східним землеволодінням. Серед її найбільш характерних рис і особливостей вітчизняними і зарубіжними вченими виділяються наступні. Наявність значних залишків первіснообщинного ладу. Існування примітивних форм патріархального рабства і ведення господарства, при яких рабові дозволялося мати своє майно і навіть сім’ю. Збереження на протязі великого часу поряд з приватною власністю на рабів колективного рабоволодіння. Існування сільськогосподарських общин, обумовлене несприятливими кліматичними умовами Сходу, і як наслідок цього, необхідність застосування колективної праці на будівництві різних споруд, при експлуатації зрошувальних систем, розведенні тварин, обробки сільськогосподарських культур, при обробці земельних ділянок. Будучи колективним власником земельної ділянки, сільська община втілювала її купівлю – продаж. У відповідності із встановленими правилами вона розподіляла і перерозподіляла її між своїми членами, вирішувала основні питання більш раціонального використання землі.

Поряд із сільською общиною в країнах Стародавнього Сходу колективними власниками землі були держава і окремі храми. Приватна власність на землю, також як і на інші засоби виробництва в цих країнах не отримала такого широкого розвитку, як в інших рабовласницьких державах. По мірі розвитку рабовласницького ладу в країнах Стародавнього Сходу право колективної власності общин на землю поступово витиснулося колективним землекористуванням.

Друга стадія розвитку рабовласницького ладу – період грецького рабоволодіння. Ця стадія відрізняється більш високим рівнем розвитку рабовласницького способу виробництва, повною відсутністю залишків первіснообщинного ладу, найбільш високим рівнем рабовласницької державної машини і права, більш розвинутими формами експлуатації рабів і бідних громадян, “образцями” безжалісного насильства і подавлення мас.

Економічну основу рабовласницького типу держави складала приватна власність рабовласників на засоби виробництва і рабів. В умовах рабовласницького ладу вперше в історії розвитку людства в найбільш різкій формі проявляється економічна, політична і соціальна нерівність різних класів і прошарків суспільства.

На всіх стадіях розвитку рабовласницької держави раби постійно розглядалися як річ і як виробники матеріальних та інших благ. Раб, по загальному визнанню, не продавав свою працю своєму власнику, також як він не продавав своєї праці християнину. Він раз і назавжди, разом зі своєю працею був проданий своєму власнику.

Основними способами встановлення рабства були такі як: захоплення мирних жителів інших територій і військовополонених з метою перетворення їх в рабів, продаж вільних людей в рабство за борги (в Стародавній Індії, в Римі – боргове рабство), перетворення в рабів за вчинення державних чи інших тяжких злочинів і інші.

Поряд із рабовласниками і рабами на протязі всієї історії існування рабовласницького ладу зустрічалися різні, так звані неосновні класи і соціальні групи (прошарки вільних і напіввільних людей). До них належали: ремісники (Вавилон, Індія, Китай), вільновідпущені і метеки – іноземці в Римі і Афінах та інші.

Будучи, по своїй класовій суті рабовласницька держава організацією рабовласників, однією із важливих ланок механізму влади даного класу використовувала всі ті засоби, які знаходилися в її розпорядженні, для оформлення і закріплення економічного базису рабовласницького суспільства, для забезпечення стійкості і захисту рабовласницького ладу, для отримання влади рабовласників над рабами. [19]

Основні функції та механізм рабовласницької держави.

Рабовласницька держава в процесі свого існування здійснювала ряд властивих їй внутрішніх і зовнішніх функцій. Кожна із них являла собою один з основних напрямків діяльності даної держави.

До внутрішніх функцій слід назвати перш за все функцію створення і підтримки оптимальних умов для експлуатації вільних мас і рабів.

В даній функції найбільш яскраво виражається експлуататорський характер рабовласницької держави. Держава при цьому будучи власником багатьох земель, угідь, річок і великої кількості рабів, не тільки створювала умови для експлуатації мас зі сторони господарюючого класу, але й сама виступала як експлуататор.

Важливими внутрішніми функціями даного типу держави були також функція охорони приватної власності рабовласників і функція подавлення непокірних рабів і інших пригноблених мас. Необхідність втілення даних функцій викликалась масовими виступами рабів, багаторазовими повстаннями вільних, але розорених соціальних груп і прошарків.

Втілюючи дані функції в життя рабовласницька держава використовувала, властиві їй, примусові органи (армію, суди, поліцію, тюрми), а також різні, узаконені форми остраху і терору по відношенню до рабів.

До зовнішніх функцій рабовласницької держави належать такі напрямки її діяльності, які пов’язані з завойовуванням, грабежами інших народів; обороною держави від зовнішніх ворогів; управлінням захоплених територій; з встановленням і підтримкою з іншими державами дипломатичних, торгових і іншого роду мирних зв’язків та ін.

Внутрішні і зовнішні функції втілювалися за допомогою спеціально створених для цього органів, які складали державний апарат чи механізм рабовласницької держави. Складовими частинами механізму являлись: армія, поліція, судові органи, органи державної влади, адміністративний і управлінський апарат.

Головна роль в процесі вирішення найбільш