Залежні від феодалів особи володіли тільки будинком, інвентарем, господарськими будівлями, і виступав, як безпосередній виробник матеріальних благ і як залежний від поміщика землекористувач. Залишки виробленої ним продукції, за винятками тієї, яка привласнювалася феодалами, надходила в його власність.

Економічну основу феодальної держави складала власність феодалів на землю та інші засоби виробництва, приватна власність на особисто залежних від феодала осіб та ін.

Експлуатація залежних осіб феодалами здійснювалася шляхом стягнення з них феодальної ренти. Існувало три основних форми ренти: відробочна рента (барщина), при якій залежна особа повинна була відробити на феодала певну кількість днів в тиждень; натуральна (натуральний оброк), при якому залежна особа повинна була віддати феодалу певну кількість виробленої нею продукції; і грошова рента (грошовий оброк), згідно з яким залежна особа чи ремісник повинні були сплачувати феодалу певну кількість грошей.

В якості політичної організації господарюючого класу феодалів ця держава була покликана втілювати роль зброї подавлення і пригнічення мас – залежних осіб і ремісників, охороняти приватну власність феодалів на землю, служити в якості одного із важливих засобів збереження і закріплення їх економічного і соціально – політичного господарювання.

Соціальна база феодальної держави, як і рабовласницької, була вузькою. Вона виражала інтереси меншості суспільства – класу феодалів. [14]

Основні функції і механізм феодальної держави.

Феодальна держава виконувала ряд внутрішніх і зовнішніх функцій.

Внутрішні функції полягали в утвердженні залежних осіб в повній залежності і підкоренні класу феодалів; в закріпленні і охороні феодальної власності на землю та інші засоби виробництва; в створенні найбільш сприятливих умов для втілення влади і експлуатації залежних осіб і ремісників та інші.

Влада поміщика в його власності підтримувалася державним апаратом, який в разі необхідності приходив йому на допомогу.

До основних зовнішніх функцій феодальної держави належали: функція захисту від нападів зі сторони інших феодальних держав, функція захоплення чужих територій, перетворення в рабів інші народи, а також функція встановлення і підтримання торгово – економічних зв’язків з іншими державами та інші.

Ці функції відповідали зовнішньополітичному курсу господарюючого класу, відображали характер його активності на міжнародній арені, виступали як основні напрямки діяльності феодальної держави в зовнішній сфері.

Військовим шляхом створювалися великі феодальні держави (Арабський Халіфат, Золота Орда та ін.).

Внутрішні і зовнішні функції феодальної держави здійснювалися за допомогою органів державного механізму. Важливими складовими частинами його являлися: армія, феодальні дружини, поліція, жандармерія, військово – адміністративний і судовий апарат.

Складний державний механізм утримувався за рахунок великих податків, різного роду штрафів, які накладалися на ремісників, міських жителів.

Важливу роль в період існування феодальної держави відігравала церква. Її влада часто прирівнювалася до влади імператора чи короля.

Церква володіла великими економічними і ідеологічними засобами впливу на образ думок і поведінку людей. Маючи великі землі, експлуатуючи народ, церква сама була великим феодалом. Церква освячувала феодальні порядки. В боротьбі з єрисами, протистояли феодальним порядкам, церква, діючи разом з феодальною державою, створювала і свої каральні органи – інквізицію, яка застосовувала проти пригнічених жорстокі катування.

Не випадково в політично важливих законодавчих актах і інших документах того часу церкві приділялася велика увага в житті суспільства і його політичній системі.

Феодальне право виражало волю і інтереси феодалів, які були обумовлені матеріальними умовами даного класу. Його завдання полягало в юридичному оформленні і закріпленні феодальної власності на землю і інші засоби виробництва, в закріпленні системи експлуатації і підтримання порядку, який був вигідним господарюючому класу.

Спираючись на діюче право, господарюючий клас жорстоко придавлював любі спроби повстання, бунту, виступів проти гніту і насильства з боку феодалів.

Характерні риси і особливості феодального права полягали перш за все в тому, що воно закріплювало економічну і соціально – політичну нерівність в суспільстві, виступало як право – класу феодалів. Члени суспільства наділялися правами і свободами в залежності від того, яке місце у феодальній ієрархії вони займали.

У привілейованому становищі були духовенство і дворяни. Значно обмежувалися в правах громадяни. Позбавлені були своїх елементарних прав, за виключенням права мати в своєму розпорядженні домашніх тварин і інвентар, який був необхідним для роботи на феодалів, християни. Вони повністю випадали їз феодальної ієрархії і фактично були безправними.

Феодальне право виступало як право більш сильного над менш сильним, як “кулачне право”. Воно вбачало силу, як правомірний спосіб здійснення інтересів чи вирішення спорів.

Майже до періоду абсолютизму феодальне право було партикулярним правом, тобто не являло собою єдиної системи, в ньому важливу роль відігравали звичаї. Наприклад, у Франції існувало більше трьохсот місцевих систем феодального права (кутюмів). Велику популярність здобули: Великі кутюми Нормандії (1275р.), Кутюми Бовезі, які являли собою збірник звичаїв. З їх допомогою регулювалися різноманітні суспільні відносини, які стосувалися влади суверена (короля), барона, графа, порядку спадкоємства, застосування доказів у кримінальному і цивільному процесах.

Велика роль належала канонічному праву, яке встановлювалося церквою. Велику роль в процесі творення і застосування канонічного права відігравали вищі церковні чиновники – кардинали, церковні збори, релігійні трибунали. Церковні суди розглядали широке коло справ (шлюбно – сімейні, кримінальні, справи “єретиків”). Основним джерелом. Наприклад, мусульманського права був релігійно – правовий кодекс – Коран, який об’єднував правові, релігійні і моральні норми. Злочини проти релігії розглядалися як злочини проти держави і навпаки.

Поряд із канонічним правом велику роль в житті різних прошарків феодального суспільства відігравали також міське і кріпосне право.

На більш пізніших стадіях розвитку феодального суспільства, а особливо в період абсолютизму широкого