У 105 р. до н. е. гладіаторські бої були оголошені частиною публічних видовищ і про їх устрій стали піклуватися магістрати. Нарівні з магістратами мали право давати бої і приватні осіби. Дати виставу гладіаторського бою - означало набути популярності у римських громадян і бути обраним на державну посаду. А оскільки бажаючих отримати магістратську посаду було багато, то число гладіаторських боїв росло. На арену вже виводять по декілька десятків і навіть сотень пар гладіаторів вартістю в декілька тисяч сестерцій. Гладіаторські бої стають улюбленим видовищем не тільки в місті Римі, але і у всіх італійських, а пізніше і в провінційних містах. Вони були настільки популярні, що римські архітектори створили спеціальний, раніше не відомий тип будівлі - амфітеатр, де влаштовувалися гладіаторські бої і травля звірів. Амфітеатри були розраховані на декілька десятків тисяч глядачів і в декілька разів перевищували місткість театральних будівель.

Число вистав, як приватних, так і публічних, в Римі і інших містах і їх тривалість постійно збільшувалися, а їх значення все більш і більш росло. В кінці Республіки магістрати і державні діячі вважали проведення публічних вистав важливою частиною їх державної діяльності. В умовах аристократичної республіки, де вся влада була зосереджена в руках вузької верхівки класу рабовласників, правляче угрупування вважало організацію публічних вистав одним зі способів, сприяючих відверненню широкої маси римського громадянства від активної державної діяльності. Недивно, що зростання публічних вистав супроводилося занепадом значення народних зборів і їх політичної ролі.

Характерною рисою мислення римлян був практицизм, любов не до теоретичних, а до прикладних наук. Так, наприклад, високого рівня розвитку досягла в Римі агрономія. Збереглося декілька сільськогосподарських трактатів - Марка Порція Катана (IІ ст. до н.е.), Теренція Варрона (I ст. до н.е., де ретельно і глибоко досліджуються різні агрономічні проблеми.

Римський архітектор Вітрувій написав особливий трактат «Про архітектуру» в 10 книгах, що свідчить про високий · рівень римської архітектурної думки.

Бурхливі події останнього сторіччя Республіки, запекла політична боротьба, яка велася в народних зборах і сенаті, сприяли розвитку ораторського мистецтва і риторики. З'являється керівництво по риториці, де викладалися основні правила ораторського мистецтва. Незважаючи на сильну залежність від грецьких зразків, римська риторика змогла подолати їх і сказати тут нове слово. З керівництва по риториці треба назвати роботу невідомого автора «Риторика до Гереннію» (деякі приписують її складання Цицерону) і декілька робіт Цицерона - «Брут», «Про оратора».

Великий розвиток отримала наука про право: правознавство, або юриспруденція. Перші дослідження з'явилися ще у II ст. до н. е., а в I ст. до н.е. існувала вже солідна юридична література. Особливо треба відмітити 18 книг «Цивільного права») і «Дефініції» Квінта Мумія Сцеволи (вони, на жаль, не збереглися). Самі різноманітні юридичні питання піднімалися в численних промовах Цицерона.

В І ст. до н.е. зародилася і римська філологія. З'явилися спеціальні дослідження по граматиці, про вживання букв, виникнення латинської мови, філологічні коментарі до комедій і трагедій письменників II ст. до н. е. Найбільш великими фахівцями в області римської філології були Нігидій Фігул, що написав обширні граматичні коментарі, і його учень Терентій Варрон, автор твору «Про латинську мову» і багатьох інших творів.

Як величезна Римська держава складалася з багатьох різнорідних частин, ще механічно пов'язаних між собою і що не злилися в органічне ціле, так і римська культура пізньореспубліканської епохи являла собою з'єднання багатьох початків - етруського, споконвічно римського, італійського і грецького. Складовий характер римської культури пояснює еклектизм багатьох її сторін.

Таким чином, при розгляді розвитку суспільства та держави у давньому Римі, ми можемо прийти до висновку, що суспільний та політичний розвиток взаємопов”язані між собою та створюють систему складних збалансованих взаємовідносин.

Право – це невід’ємна складова державності. Римське приватне право вплинуло не тільки на розвиток законодавства та правових вчень, але й на розвиток культури в цілому. Воно виступило базисом об’єднання багатьох варварських угрупувань у централізовані держави. Не маючи системи правових відносин жодна держава не може не те, що продовжувати подальший розвиток, але і існувати взагалі. Отже підхід до розгляду супільного та державного ладу Риму у період республіки та зміни його у період монархії через розгляд правових аспектів тогочасного життя можна вважати самим повним та філігранним шляхом вивчення цієї проблеми.

На цьому можна поставити крапку, але це “можна” дещо помилкове, бо для повного вивчення данної теми потрібен повний список джерел, які нажаль вже можуть бути втрачені, хоча не потрібно втрачати надії і продовжувати пошуки в інших джерелах, які можуть домогти якщо не знайти втрачене, то хоча б реконструювати. Але нові відкриття надихають на нові дослідження і поки ще чекають своїх дослідників.

Література

І Першоджерела

*Polyb., І, ІІ(перша пунічна війна), III,VII-XI(друга пунічна війна); **Diadorus, fr.I, XXII-XXIV(перша пунічна війна); ***Appianus, Hannibalica, Iberica, 4-38, 6-67, Sicilica, 3-5 (друга пунічна війна); ****Digesta, XXXIII, 7, 20.

ІІ Монографічна література

1 Виппер Р.Ю. Очерки истории Римской империи. Изд. 2-е. Берлин 1923.

2 Жебелев С.А. Древний Рим, ч.I. Царская и республиканская епоха. II. 1922

3 Зелинский Ф.Ф. Рим и его религия (в сборнике: Зелинский Ф.Ф. Из жизни идей. Т. ІІІ. Соперники христианства. Статьи по истории античных религий. Спб. 1910)

4 Косарев А.И. Римское частное право. «Закон и право» Издательское объединение «ЮНИТИ»