2) вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;

3) створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації [8].

Стаття 302 ЦК України регулює питання щодо достовірності інформації.

Про захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок йдеться у ст. 307 ЦК України. Такі дії можливі лише за згодою цієї особи.

Основні положення щодо охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах, містяться у ст. 309 ЦК України.

Фотографія та інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи. Інша ситуація передбачена у випадку, якщо фізична особа позувала авторові за плату. В такому разі фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості і право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості передбачається ст. 309 ЦК України.

Важливою гарантією названого права слід визнати те, що згідно з ч. 2 ст. 309 ЦК України цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Фізична особа має право на місце проживання і на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Право громадян на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України) розуміється як особисте немайнове право, згідно з яким управомочена особа може діяти у своєму житлі (помешканні) на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які в ньому проживають, крім випадків, які прямо передбачені в законі.

Конституція України в ст. 30 гарантує, що ніхто не має права увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому без вмотивованого рішення.

Названі положення доповнюються ст. 313 ЦК України і ст. 33 Конституції України , що присвячена праву фізичної особи на Свободу пересування, яка може бути обмежена у здійсненні цього права лише у випадках, встановлених законом.

Юридичний зміст цього права включає ряд повноважень, серед яких можна назвати, зокрема:

1) право вільно пересуватися у межах своєї держави;

2) право на вибір місця перебування;

3) право на вільний виїзд за межі своєї держави;

4) право на безперешкодне повернення у свою країну [23, c. 8].

Цивілістичний підхід до поняття свободи пов'язаний із дієздатністю фізичної особи. Недієздатна особа, визнана такою судом, може розглядатись як цілком позбавлена свободи. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей (частини 5 і 6 ст. 313 ЦК України).

За ст. 312 ЦК України фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Частина 3 ст. 312 ЦК України та ст.43 Конституції України забороняє використання примусової праці. Не вважається примусовою працею за Конституцією військова або альтернативна служба, а також робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Право фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо і вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо передбачені статтями 314 та 315 ЦК України та ст. 36 Конституції України.

За ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Цей Закон регулює порядок створення та діяльності політичних партій і громадські організації.

РОЗДІЛ 3.

СПОСОБИ ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

3.1. Зміст та критерії класифікації способів захисту особистих немайнових прав

Особисті немайнові права, як і інші права абсолютного характеру, регульовані нормами цивільного права, існують незалежно від їх порушення. При порушенні ж цих прав між управомочненою особою і правопорушником виникають відносні правовідносини охоронного характеру. Юридичним фактом, що породжує їх, є правопорушення.

Тобто фізична особа може зазнати певних перешкод у своєчасній та повній реалізації особистих немайнових прав, які можуть виражатись у вчиненні протиправних посягань з боку інших осіб. У цьому випадку фізична особа, на особисте немайнове право якої здійснено таке протиправне посягання наділена правом захисту [37, с. 29].

Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

а) вимагати непорушення цих прав;

б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Законодавець наділяє особу можливістю застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб;

а) загальні способи захисту, перелік та способи застосування яких встановлені главою 3 ЦК;

б) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певної категорії прав у цілому та для конкретного права зокрема [26, c. 128].

Щодо загальних способів захисту слід зауважити, що попри назву “Загальні способи захисту цивільних прав”, що вказує на нібито їхню універсальність щодо всіх категорій прав, не всі їх можна застосувати до захисту особистих немайнових прав, а лише з урахуванням специфіки відповідного права, способу