Що ж стосується спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:

а) ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (відновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК) та заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК);

б) ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До даної категорії способів захисту слід відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у випадку його порушення (ч. 3 ст. 294 ЦК).

При цьому особа має право застосувати як один із передбачених способів захисту, так і сукупність декількох способів захисту, не залежно від того, чи належать вони до загальних, чи до спеціальних. Головне, щоб застосування цього способу (способів) захисту відповідало змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність даного захисту.

Строки позовної давності до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, окрім випадків, що прямо передбачені законом, наприклад, до вимог про спростування інформації, яка поширена в засобах масової інформації (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК).

У юридичній літературі з урахуванням особливостей особистих немайнових прав пропонується встановити в законі нетрадиційні способи захисту цих прав, направлені як на попередження їх порушення, так і на ефективний захист вже порушених особистих немайнових прав.

Характерною особливістю перерахованих способів захисту особистих немайнових прав є те, що вони застосовуються до правопорушника незалежно від його вини.

Крім загальних способів захисту порушених прав, є також наступні спеціальні способи захисту особистих немайнових прав:

3.2. Поновлення порушеного особистого немайнового права

Одним із перших спеціальних способів захисту, яким можуть бути захищені майже всі особисті немайнові права, є їх поновлення у випадку порушення. Що стосується цього способу захисту, то слід зауважити, що він може бути застосований за сукупності таких умов:

а) порушення особистого немайнового права, а це означає, що у випадку загрози порушення, оспорення чи невизнання цей спосіб захисту застосований бути не може;

б) порушення цих прав відбувається з боку органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, від імені яких виступають відповідні посадові чи службові особи, а також з боку фізичних або юридичних осіб;

в) порушення цього права відбувається внаслідок таких юридичних фактів:–

рішення, дія або бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування;–

дія або бездіяльність фізичної або юридичної особи.

Сутність даного способу захисту полягає в тому, що вказані особи, рішеннями, діями чи бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичних осіб, повинні самостійно та добровільно вчинити необхідні дії для негайного відновлення зазначеного особистого немайнового права. Застосуванню даного способу може передувати добра воля цих органів та осіб або ж вимога фізичних осіб, особисте немайнове право яких порушено [24, c. 26-27]. Так, наприклад, коли орган державного управління видав розпорядчий акт, яким порушив право фізичної особи на свободу пересування (ст. 313 ЦК), то він повинен або за власною ініціативою або за зверненням фізичної особи скасувати цей акт та вжити інших можливих заходів щодо негайного відновлення порушеного особистого немайнового права.

Однак, як свідчить практика, добровільне негайне поновлення особистих немайнових прав фізичних осіб зустрічається вкрай рідко. Саме тому, у випадку, коли відповідні органи чи особи, які порушили особисті немайнові права, не вчиняють дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права фізичної особи, то остання має право звернутись до суду з вимогою постановити рішення щодо поновлення її порушеного права. Окрім даного поновлення свого особистого немайнового права, фізична особа наділяється правом вимагати відшкодування моральної шкоди, яка завдана порушенням цього права [17, с. 43].

Слід зауважити, що даний спеціальний спосіб захисту підходить для переважної більшості особистих немайнових прав. Однак окремі немайнові права неможливо захистити за допомогою зазначеного способу. Так, наприклад, у випадку вбивства особи, чим порушується її право на життя (ст. 281 ЦК), застосування цього способу захисту особистих немайнових прав неможливе.

3.3. Спростування недостовірної інформації

Стаття 277 ЦК України передбачає два доволі розповсюджені способи захисту особистих немайнових прав, якими е право на спростування неправдивої інформації та право на відповідь.

Під правом на спростування слід розуміти право вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною формі поширення неправдивої інформації.

Право на відповідь є правом на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.

Принципова відмінність між відповіддю і спростуванням полягає в тому, що:

а) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими;

б) відповідь здійснюється особою, стосовно якої були поширені відомості, або членами її сім’ї, тоді як спростування – особою, яка поширила ці неправдиві відомості.

Правом на спростування та відповідь наділені фізичні особи, стосовно яких поширено неправдиву інформацію, що порушує їхні особисті немайнові права. Однак фізична особа має також і право вимагати спростування неправдивої інформації й у випадку, коли вона поширена стосовно членів її сім’ї. При цьому поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинне порушувати