особисті немайнові права саме цієї фізичної особи, а не членів її сім’ї [15, c. 63]. Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа походить від іншого батька, то вона має права вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на сім’ю та на ім’я. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності, самостійно, оскільки особа має право здійснювати особисті немайнові права, в тому числі і право на захист цих прав, самостійно, окрім випадків, що передбачені в законі (ст. 272 ЦК).
Коли ж неправдива інформація порушує особисті немайнові права померлих осіб, то в цьому випадку правом на спростування та відповідь наділяються члени її сім’ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи.
Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний факт правопорушення, протиправність якого включає в себе необхідну сукупність таких умов:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не має значення форма поширення інформації (вербальна, письмова, за допомогою міміки, жестів, конклюдентних дій, творів мистецтва тощо), основне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами. І тому не вважається поширенням інформації повідомлення її особі, якої вона стосується.
б) поширення інформації про особу, тобто з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, чи, принаймні, ця особа включається до вузького кола осіб, яких ця інформація стосується (наприклад, інформація про те, що у певній невеликій крамниці обраховують покупців, порушує особисті немайнові права всіх її продавців). При цьому слід зауважити, що для ідентифікації особи не обов’язково вказувати її прізвище, ім’я та по батькові, номер і серію паспорта, місце проживання та інші ідентифікуючі дані. Для того, щоб інформація стосувалась конкретної особи потрібно вказати лише певні ознаки, які достатні для точного виокремлення цієї особи серед інших.
в) поширення інформації неправдивої, тобто такої, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво. Це означає, що правдива інформація, навіть у випадку, коли вона порушує особисті немайнові права фізичних осіб, не може бути спростована ними. У цьому випадку можна застосувати інші способи захисту, наприклад, відшкодування майнової та/або немайнової шкоди, але не спростування. Окрім цього, законодавець вводить презумпцію добропорядності, а це означає, що будь-яку негативну інформацію, яка поширена про особу, слід вважати неправдивою, якщо тільки той, хто її поширив, не доведе протилежного,
г) поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджати особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права, наприклад, створювати загрозу для його порушення, оспорювати його чи не визнавати взагалі [6, c. 15].
Ще однією особливістю даного правопорушення є те, що у випадку спростування поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи поширювача не враховується.
Спростування повинна здійснювати особа, яка поширила недостовірну інформацію. Саме це і відрізняє даний спосіб захисту особистих немайнових прав від права на відповідь, яка вчиняється особою, стосовно якої було поширено інформацію, або ж іншими заінтересованими особами.
У випадку, коли неправдива інформація, що порушує особисті немайнові права фізичних осіб, була поширена декількома особами, то ці особи повинні спростувати її солідарно (наприклад, автор та засіб масової інформації, який помістив його статтю).
Якщо ж неправдиву інформацію було поширено посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх посадових (службових) обов’язків, то обов’язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій вона працює.
Спростування здійснюється, зазвичай, у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли спростування неможливе чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинне проходити в адекватній (схожій, максимально наближеній) формі, з урахуванням того, що спростування повинне бути ефективним, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформації. Так, наприклад, коли недостовірна інформація, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, була поширена на загальних зборах акціонерного товариства, яке припинило свою діяльність, то альтернативним способом можна визнати поштове повідомлення колишніх акціонерів про спростування даної інформації за рахунок поширювача [19, c. 136].
Окремий порядок спростування недостовірної інформації передбачено для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа. У даному випадку документ, який містить таку недостовірну інформацію, що порочить особисті немайнові права фізичних осіб, має бути відкликаний.
Коли ж особисті немайнові права порушено внаслідок поширення недостовірної інформації в засобах масової інформації, то порядок спростування цієї інформації визначається спеціальним законом. Так, наприклад, коли неправдиву інформацію було поширено в друкованих засобах масової інформації, то її спростування повинне відбуватись відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, де в ст. 37 передбачено, що спростування повинне бути набране тим же шрифтом і поміщено під заголовком “Спростування” на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується [7]. Щодо обсягу спростування, то воно не може більше, поширення інформації, незалежно від того, чи вона е недостовірною, чи абсолютно правдивою. Основним для застосування даного способу захисту є те, що ця інформація порушує особисті немайнові