Товарний знак

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ФІРМОВЕ НАЙМЕНУВАННЯ ТА МІСЦЕ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ 4

РОЗДІЛ 2. ПРАВО НА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ 11

2.1. Поняття, сутність та функції товарного знаку 11

2.2. Види знаків для товарів і послуг 16

2.3. Суб'єкти прав на знаки для товарів і послуг 20

2.4. Права та обов'язки, що випливають із свідоцтва на знак 25

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРАВ НА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ (ТОРГІВЕЛЬНУ МАРКУ) У ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ 29

ВИСНОВКИ 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37

ВСТУП

В даний час, коли національна економіка подолала найгострішу кризу, що тривала десять років після обрання державою незалежного шляху розвитку, і переорієнтації її на ринкові принципи, вітчизняний виробник прагне завоювати визнання якості його продукції у споживача і зайняти стабільну нішу спочатку на українському ринку з перспективою виходу на зарубіжні позиції. Такий стан став об'єктивною причиною актуалізації засобів індивідуалізації і активізації процесів їх залучення в товарні відносини. За умови збереження українською економікою інтенсивного вектора розвитку можна прогнозувати, що вже в достатньо близькому майбутньому засоби індивідуалізації вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності зможуть досягти по своїй значущості показників аналогічних інтелектуальних продуктів іноземних фірм.

Можливість використовування широко відомих серед споживачів „розкручених” засобів індивідуалізації часто є запорукою успішного бізнесу. Усвідомлюючи це засновники суб’єктів підприємницької діяльності прагнуть залучити такі об'єкти як внесок до статутних фондів утворюваних ними юридичних осіб.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

Завданням даної курсової роботи є загальне визначення засобів індивідуалізації, аналіз чинного законодавства, яке регулює охорону прав на знаки для товарів і послуг, а також дослідження окремих проблемних моментів даної сфери відносин.

РОЗДІЛ 1. ФІРМОВЕ НАЙМЕНУВАННЯ ТА МІСЦЕ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ

Промислова власність є одним із найважливіших інститутів інтелектуальної власності. Внутрішнє законодавство України знову ж таки не розкриває змісту даного терміну. Але з приєднанням до Паризької конвенції з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р. (в редакції від 14 липня 1967 р.), можемо використовувати дану в ній дефініцію.

В пункті 2 статті 1 цієї Конвенції закріплено: «Об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції». Промислова власність розуміється в найширшому значенні і розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю, але і на сільське господарство, добувні галузі, а також на всі продукти промислового і природного походження (п. 3 ст. 1).

Традиційно в інститут «промислової власності» включають:

а) патентне право, яке регулює майнові, а також пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку із створенням, використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків [22, c. 72];

б) інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту і вироблюваної продукції, який має справу з винятковими правами на такі об'єкти, як фірмове найменування, товарний знак і знак обслуговування, найменування походження товару;

в) інститут охорони нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, а саме: наукових відкриттів, комерційної таємниці (ноу-хау), топографії інтегральних мікросхем (за російським законодавством – топологій інтегральних мікросхем), селекційних досягнень (сортів рослин і порід тварин), раціоналізаторських пропозицій.

Проте подібний зміст інституту промислової власності не є загально визнаним. Наприклад, Є.А.Суханов взагалі не виділяє в рамках інтелектуальної власності власність промислову. Як елементи першої ним визнаються авторське право, суміжні права, патентне право, право на засоби індивідуалізації [5, c. 258].

Інакше розглядають право промислової власності і розробники нового Цивільного кодексу. Назвавши розділ главу Цивільного кодексу „Право промислової власності”, ними не роз'яснюється вкладений в таку правову форму зміст. Якщо проглянути структуру даного розділу, то можна самостійно визначити, що визнається в якості об’єктів промислової власності: це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, нові сорти рослин і породи тварин, торгова марка і комерційне найменування, комерційна таємниця і географічне зазначення [28]. Цей перелік пропонується доповнити топологіями (топографіями) інтегральних мікросхем.

Не дивлячись на існуючу прогалину у внутрішньому правовому полі за визначенням промислової власності, її ознаки і загальні характеристики отримали наукову розробку. Їх встановлення дозволить усвідомити сутність предмету, що вивчається.

Перш за все, йдеться про нематеріальні блага, результати творчої, інтелектуальної, розумової діяльності людей, які, як правило, одержують вираз зовні і закріплення на різних матеріальних носіях, але від цього вони не втрачають свого ідеального характеру. Як вказує В.А.Дозорцев, „основна особливість інтелектуального продукту полягає в його необмеженості в просторі і, відповідно, в можливості одночасного використання необмеженого кола осіб”. Він також не схильний до фізичного зносу, тобто не був обмежений за часом існування [7, c. 33].

Це визначає необхідність закріплення виключного права на нього за конкретною особою. Будучи за природою свого походження абсолютним правом, воно „забезпечує його володільцю легальну монополію на здійснення різних дій (по використанню результатів їх творчості і розпорядженню ними) з одночасною забороною іншим особам вчиняти вказані дії».

В даний час вже не викликає розбіжностей позиція про подвійний характер виняткових прав на об'єкти промислової власності – він включає два елементи: позитивний (право використовувати) і негативний (право забороняти іншим). В науковій літературі можна зіткнутися з різними