Чинність свідоцтва може припинитися за рішенням суду також у разі перетворення знака на позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заяви.

Дія свідоцтва припиняється з першого дня, що настає за днем закінчення строку чинності свідоцтва, за який було сплачено збір.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:—

невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;—

наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

Чинність свідоцтва може бути оспорена будь-якою особою протягом шести місяців від дня опублікування відомостей про видачу свідоцтва до Апеляційної ради. Апеляційна рада зобов'язана розглянути цю скаргу протягом шести місяців від дати надходження скарги. Власник свідоцтва має право ознайомитися зі скаргою. У розгляді скарги можуть брати участь скаржник і власник свідоцтва. Апеляційна рада розглядає скаргу в межах викладених мотивів, що містяться в ній.

Рішення Апеляційної ради за скаргою може бути оскаржено до суду.

Якщо видачу свідоцтва не була оскаржено у встановлений строк до Апеляційної ради, то свідоцтво може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку.

Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати подання заявки.

Знак може бути зареєстрований в іноземній державі будь-якою особою. Якщо реєстрація знака в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, то заявка на зарубіжну реєстрацію подається через патентне відомство України. Пов'язані з реєстрацією в іноземній державі витрати несе заявник або за його згодою інша особа.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРАВ НА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ (ТОРГІВЕЛЬНУ МАРКУ) У ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ

В цілому право на товарний знак є правом винятковим, хоча Закон України «Про правову охорону прав на знаки для товарів і послуг» вживає різну термінологію, не проводячи відмінності між поняттями. Так, в п. 3 ст. 5 йдеться про право власності на знак, яке підтверджується свідоцтвом, а в п. 2 ст. 16 про те, що свідоцтво надає його власнику виняткове право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.

Право на товарний знак відноситься до виняткових прав, проте носить обмежений характер. Згідно п. 4 ст. 5 Закону України „Про правову охорону прав на знаки для товарів і послуг” об'єм правової охорони визначається наведеними в свідоцтві зображенням знака і переліком товарів і послуг. Тобто винятковість прав відносно цього об'єкту вичерпується тим переліком товарів і послуг, який був наведений в свідоцтві. Відособлено від товару виняткове право на знак не існує, що обумовлене додатковим характером останнього. По формулюванню Пітера Роземберга „винятковий характер товарного знака проявляється тільки у зв'язку з позначенням конкретного товару. Природно, володар товарного знака не має виняткового права на товарний знак, коли він використовується у відриві від товару”. С.Раевич писав: «.. .товарний знак не представляє сам по собі, поза зв'язком з підприємством і його товарами, об'єктивної цінності, надання виняткового права на який було рівносильне б вилученню такого із загального використання, а має цінність не інакше, як у зв'язку з певними товарами, індивідуалізації яких він служить” [15, c. 52].

Особливим підвидом товарних знаків виступають колективні товарні знаки. Українським законодавством правове регулювання таких об'єктів прямо не було передбачено, проте їх використання йому і не суперечить. Пунктом 5 ст. 5 Закону України „Про правову охорону прав на знаки для товарів і послуг” право на отримання свідоцтва надається і об'єднанню осіб, а ст. 16 закріплюється, що взаємостосунки при використанні знака, свідоцтво на який належить декільком особам, встановлюються угодою між ними.

Колективним знаком є товарний знак суб’єкта підприємницької діяльності, призначений для позначення випускаваних і (або) реалізовуваних ним товарів, що володіють єдиними якостями або іншими загальними характеристиками [23, c. 21]. Юридичні особи, що входять до складу добровільного об'єднання, на ім'я якого зареєстрований колективний товарний знак, володіють відносною монополією на нього, оскільки правом самостійного розпорядження ним вони не володіють, не дивлячись на рівноправне і автономне його використання. На такий знак розповсюджується режим товарного знака, що закріплює виняткове право, проте це «виняткове право» вже не може вважатися абсолютним, бо правом на використання знака, притому рівним, володіють різні особи, що ослабляє виняткове право.

В російському законодавстві правовий режим колективних товарних знаків регламентацію вже отримав. Причому, згідно п. 2 ст. 20 Закону РФ «Про товарні знаки», колективні товарні знаки і права на них не можуть бути передані іншим особам.

Обмежений характер права на товарний знак накладає відбиток на можливість його використання як внесок до статутного фонду. Воно припускає дотримання двох першочергових умов:

а) передати до статутного фонду можна не просто товарний знак як самостійний об'єкт, а тільки відносно певних товарів, послуг, вказаних в свідоцтві на знак. Не є виключенням і випадки, коли товарний знак зареєстрований на всі 42 класи товарів і послуг з Міжнародної (Ніццької) класифікації товарів і послуг, оскільки все одно вноситься право на товарний знак стосовно тих товарів і послуг, відносно яких він був зареєстрований;

б) в засновницьких документах створюваного господарюючого суб'єкта повинно бути передбачено як предмет діяльності виробництво продукції, надання послуг," у відношенні яких інвестується право на товарний знай. Така умова була продиктована положенням про спеціальну правоздатність суб'єктів підприємницької діяльності. У разі її недотримання результатом стане визнання відповідного внеску неліквідним, а